Місто Ямпіль Вінницької області – районний центр, розташований на лівому березі р. Дністра при впадінні в нього р. Русави за 124 км від обласного центру м. Вінниці та 338 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 11651 особа. Назва, ймовірно, походить за місцем у ямі, у западині порівняно з сусіднім старовинним м. Тихомелем, яке стояло нагорі. За іншою версією, князь Януш, єпископ Віленський, назвав місто Янушпілем. Згодом ця назва трансформувалася на Янпіль, а далі – на Ямпіль.
Згідно з історичними джерелами, в XVI ст. Ямпіль вважався одним із значних торговельних центрів України. Це був єдиний на Поділлі осередок розвитку каменетесального промислову. Розвивався також деревообробний промисел.
Після укладання Люблінської унії Ямпіль увійшов до Брацлавського воєводства. Містечко належало магнатам Замойським. Близько 1600 р. тут збудовано замок. Основним заняттям населення було хліборобство, а також торгівля. У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Ямпіль був одним із центрів, де збиралися охочі взяти участь у повстанні. Після поділу України на полки Ямпіль як сотенне містечко увійшло до складу Могилівського, а згодом – Брацлавського полку.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793 р.) Ямпіль у 1795 р. став повітовим містечком Брацлавського намісництва (згодом – Подільської губернії). У 1817 р. в містечку працювали невеликі мануфактури: суконна, панчішна, екіпажна. Основним заняттям населення було хліборобство, розвивалося виноградарство та дрібні промисли.
Дрібні підприємства з’явилися в Ямполі у другій половині ХІХ ст.: пивоварня, водяні млини, крупорушки, друкарня, різні майстерні.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У червні 1920 р. у Ямполі встановлено радянську владу.
У 1926 р. у Ямполі діяли три електростанції, масло- та плодоконсервний заводи, млинокомбінат, хлібоприймальний пункт, артіль побутового обслуговування. У 1930 р. було споруджено МТС.
У роки Другої світової війни містечко було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 17 липня 1941 р. до 17 березня 1944 р. Під час окупації на території Ямполя діяла підпільно-партизанська організація.
У повоєнні роки було відновлено роботу масло- та плодоконсервного роботу, МТС.
У 1970-х рр. у місті працювали завод калібрування кукурудзи, маслозавод, консервний завод, завод будівельних матеріалів, комбікормовий завод, дві ремонтно-будівельні дільниці, лісомеліоративна станція, відділення «Міжколгоспшляхбуду», пересувна механізована колона.
Наприкінці ХХ ст. у Ямполі працювали консервний, комбікормовий, маслоробний, приладобудівний заводи, завод продовольчих товарів, хлібоприймальне підприємство, кар’єроуправління будівельних матеріалів, лісомеліоративна станція. Діяли історико-краєзнавчий музей і музей образотворчого мистецтва.
Список використаної літератури:
1. Зуб Л. Ямпіль : путівник / Л. Зуб. – Одеса : Маяк, 1982. – 38 с., 8 арк. іл.
2. Кругляк Ю.М. Ім”я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
3. Ямпіль // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 464. – Бібліогр. в кінці ст.
4. Ямпіль // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 118.
5. Ямпіль // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов. редкол.: М. П. Бажан (голов. ред.) [та ін.]. – Вид. 2-ге. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1985. – Т. 12. – С. 508.