Місто Жмеринка Вінницької області – місто обласного значення, районний центр, розташований за 47 км від обласного центру м. Вінниці та 281 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001), кількість його мешканців складала 37 073 особи. Назва міста походить від назви залізничної станції, яку, у свою чергу, виводять від найменування сіл Великої та Малої Жмеринок. За однією версією, основа назви вказує на зв’язок з гончарством і походить нібито від вислову «жме ринку». На думку дослідників, слово «жмеринка» за фонетичними законами слов’янських мов могло утворитися від «гамір» – ассірійської назви кіммерійців. Заснування міста пов’язане з прокладанням у 1865-1870 рр. залізниці Київ – Балта. У 1870-х рр. між селами Велика Жмеринка (нині у складі м. Жмеринки) і Мала Жмеринка (нині село Жмеринського району) побудовано станцію Жмеринка, навколо якої виникло робітниче поселення.
Обидва села з 1797 р. входили до Вінницького повіту Подільської губернії.
У 1871 р. через Жмеринку прокладено Волочиську лінію, що з’єднала Російську імперію з Австро-Угорщиною, у 1892 р. – залізничну лінію до Могилева (нині м. Могилів-Подільський Вінницької області).
У 1891 р. в Жмеринці збудовано паровозне депо, у 1898 р. – перші вагоноремонтні майстерні, у 1899-1904 рр. за проектом архітектора З. І. Журавського – вокзал.
Напередодні Першої світової війни у Жмеринці працювало 9 фабрик і заводів, 36 ремісничих майстерень. Серед них: машинобудівний завод сільськогосподарського профілю, чавуноливарний, лісопильний і 2 цегельні заводи. Кількість населення в цей час становила 27 195 осіб.
У роки Першої світової (1914-1918) та Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у січні 1920 р. у Жмеринці встановлено радянську владу.
У 1921 р. Жмеринка стала повітовим містом.
У 1929 р. введено в експлуатацію цегельний завод, у 1932 р. збудовано фабрику-кухню, хлібозавод, пекарню, введено в експлуатацію молочний і тютюново-ферментаційний заводи.
У 1933 р. реконструйовано вагонні майстерні Жмеринського вузла й перетворено на завод ім. 1 Травня.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 17 липня 1941 р. до 18 березня 1944 р. Під час окупації на околиці Жмеринки було влаштовано табір для військовополонених. Тут діяла партизанська група й підпільна організація.
У повоєнні роки відбудовувалися підприємства транспорту, хлібозавод, харчокомбінат, цегельний завод. Загалом до кінця 1944 р. у Жмеринці працювало 27 підприємств.
У 1970-х рр. у місті діяли районний Будинок культури, клуб залізничників, широкоформатний кінотеатр тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Жмеринці була розвинута харчова (молокозавод, завод продтоварів і ферментаційний завод) та легка (хутрова й текстильно-галерейна фабрики) промисловість, працював вагоноремонтний завод.
На початку ХХІ ст. основу господарського комплексу Жмеринки складали підприємства транспорту, машинобудування, легкої та харчової промисловостей. Серед них – вагонне й локомотивне депо, тютюново-ферментаційний завод, м’ясокомбінат тощо. Діяли історичний музей, Будинок науки й техніки, районний Будинок культури, 5 бібліотек тощо.
Список використаної літератури:
1. Жмеринка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 412. – Бібліогр. в кінці ст.
2. Жмеринка // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 40.
3. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
4. Солоненко М.П. Жмеринка : путівник / М. П. Солоненко, О. О. Іванишин, В. І. Кротов. – Одеса : Маяк, 1974. – 27, 10 с. : іл.