Місто Рожище Волинської області – районний центр, розташований на р. Стир (притока Прип’яті, басейн Дніпра) за 24 км від обласного центру м. Луцька та 404 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 13511 осіб.
За народним переказом, у цій назві відбито давньоруське слово «роща». На думку дослідників, коренем назви є «рож» – «жито». Отже, рожище – це «житнище».
Уперше згадується в 1377 р. у зв’язку з тим, що князь Любарт подарував поселення соборній церкві Іоанна Богослова, яка знаходилася в Луцькому замку. Впродовж 300 років селище залишалося у власності Луцької єпископії, проте його часто віддавали в оренду польським шляхтичам Крашевським, Закревським, Четвертинським, Загоровським та ін. У 1567 р. Рожищі отримали права містечка, хоча в документах за 1574 р. поселення фігурує як село Рожищі.
Після укладання Люблінської унії (1569 р.) Рожище стало власністю Польщі, увійшовши до складу Волинського воєводства.
У 1598 р. містечко отримало магдебурзьке право, також було затверджено герб із зображенням двох хрестів.
У 1629 р. у селищі налічувалося 149 димів.
Населення Рожищів брало активну участь у Національно-визвольній війні 1648–1654 рр. Після закінчення війни містечко залишилося під владою Польщі.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) Рожище у складі Західної Волині відійшло до складу Російської імперії.
У 1833 р. на околиці містечка збудовано декілька суконних підприємств.
Наприкінці 1850-х – на початку 1860-х рр. у Рожищах мешкало близько 1000 осіб, діяли напівкустарні підприємства для виробництва сукна, 2 цегельні, миловарний завод і 17 крамниць.
У 1871 р. в містечку відкрито однокласну школу. Крім неї, тут діяли єврейська та німецька школи. Наприкінці ХІХ ст. в Рожищах відкрито бібліотеку.
У 1899 р. в містечку мешкало 3646 осіб, діяло 20 суконних підприємств, консервний, пивоварний і винокурний заводи, фабрики гнутих меблів і залізних ліжок, кілька кравецьких майстерень.
Під час Першої світової війни Рожище в різний час було окуповане австро-німецькими, російськими, радянськими, польськими військами. З вересня 1920 р. містечко опинилося під владою Польщі.
У 1921 р. кількість населення становила 3263 особи. У цей час тут діяли млин, олійниця, майстерня для виготовлення лемешів, підприємства первинної обробки вовни (колишні суконні підприємства), кравецькі майстерні тощо.
У вересні 1939 р. Рожище відійшло до складу УРСР.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 26 червня 1941 р. до 20 березня 1944 р. Під час окупації на території міста діяли підпільні групи та партизанські загони. Через воєнні дії в містечку зруйновано 307 житлових будинків і 263 інші будівлі.
У 1950–1955 рр. збудовано ремонтний завод.
У 1960-х рр. у Рожищі працювали прядильно-ткацька й меблева фабрики, харчокомбінат. Діяли Будинок культури, кінотеатр, 3 клуби, бібліотека тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали завод «Рожищесільмаш», консервний, сироробний, хлібний і комбікормовий заводи, фабрика спортивних виробів, меблева фабрика. Діяв історико-краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Вольський М.У. Рожище / М. У. Вольський, Р. Н. Оксенюк // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: І. С. Клімаш [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970. – В 26 т. : Волинська область. – С. 603-613 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
3. Рожище // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3 : П-Я. – С. 139. – Бібліогр. в кінці ст.
4. Рожище // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 87.