У 2013 р. місту Сваляві Закарпатської області виповнилося 777 років. Воно розташоване на р. Латориці при впадінні в неї р. Свалявки (басейн р. Тиса) за 75 км від м. Ужгорода. Згідно з останнім Всеукраїнським переписом населення, проведеним 5 грудня 2001 р., кількість населення міста становила 16 983 особи.
Свалява – одне з найдавніших міст Західної України. Засноване в ХІІ ст. Тоді це було невелике поселення, що належало угорському феодалу Бет-Бетке. Згодом, на початку ХІІІ ст., воно належало березькому жупану Шимону, а з 1214 р. стало власністю угорських королів, які час від часу дарували її різним магнатам. У другій половині ХІІІ ст. Свалява належала «Михайлу, сину Микова» і до 1264 р. знаходилася «по ту сторону засіки [кордону]» (зазначено в одній з королівських грамот). Вірогідно, вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Згодом її власником став магістр Владар, потім – рід Перені і, зрештою, трансільванські князі (у XVI ст.).
Ймовірне походження назви «Свалява» від угорського «сольва», що в перекладі означає «соляна вода» (місцевість, де розташоване місто, багате на мінеральні джерела). Існує інша версія щодо походження назви – від слова «сіль».
У XVII ст. власники містечка не переймалися його розвитком і станом життя його мешканців. Більшість населення бідували й зазнавали соціально-економічних, національних і релігійних утисків.
У 1657 р. Свалява була спустошена військами магната Любомирського.
1703-1711 рр. ознаменувалися тим, що мешканці Сваляви брали участь у визвольній боротьбі проти тиранії Габсбургів. Після поразки вони були піддані жорстоким репресіям і передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шьонборну-Бухгейму. Родина графа володіла містом понад 200 років.
Лише з кінця XVIII ст. почалося поступове піднесення міста. У 1790-х рр. Свалява стає значним господарським центром. Тут відкрито винокурню. На початку ХІХ ст. розпочинається будівництво мостів і доріг.
У першій половині ХІХ ст. в Сваляві починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли. За даними 1834 р. в селі проживало 582 особи.
У 1870-х рр. домінія Шьонборна-Бухгейма розширює вирубку лісу, який реалізується на місцевих ринках, а також в Угорщині й поза її межами.
У 1881 р. через Сваляву прокладено залізницю Львів – Відень. Ця обставина розширила можливості експорту мінеральної води за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок – у містечку починає діяти склотарне підприємство. Розвивалися і кустарні промисли, зокрема, виробництво дерев’яних та плетених меблів. У ХХ ст. усі ці промисли розвинуться до рівня промислових підприємств.
У 1908 р. у Сваляві створено акціонерне товариство «Сольва», яке протягом 1910-1911 рр. побудувало у містечку лісохімічний завод для сухої перегонки дерева.
23 березня 1919 р. у Сваляві проголошено радянську владу, але вже наприкінці квітня цього ж року місто окупувала чехословацька армія.
У роки Другої світової війни з 1939 р. до Закарпаття було окуповане фашистською Угорщиною. 25 жовтня 1944 р. Сваляву визволено від окупантів. Внаслідок воєнних дій інфраструктура міста була зруйнована.
У 1945 р. СРСР анексував території Підкарпатської Русі. Свалява відійшла до складу УРСР.
Після Другої світової війни неподалік від Сваляви функціонував концтабір.
У другій половині ХХ ст. у Сваляві діяли три заводи з розливу мінеральних вод Лужанського заводоуправління. Вони розливали води «Поляну квасову», «Лужанську», «Плосківську».
На території Сваляви та її околицях археологи знайшли знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н.е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.) та кургани з тілоспаленням (VI-III ст. до н.е.).
У Сваляві збереглася пам’ятка архітектури XVI ст. – дерев’яна церква Миколи Чудотворця. З документальних джерел відомо, що у XVIII ст. на південну околицю Сваляви, у присілок Бистрий із сусіднього гірського села перевезли стару лемківську Миколаївську церкву.