Серед покинутих обійсть, сіл та містечок
стоять покинуті святині, що опинилися в закритій Чорнобильській зоні
відчуження, яка охоплює колишній Чорнобильський та Поліський райони Київщини,
Народницький та Овруцький райони Житомирщини [6, с. 4].

Століттями ці церкви були прихистком для тисяч людей, які знаходили тут розраду та загублену надію. Більшість святинь Поліського краю були зруйновані в роки радянської влади, але найбільше лихо спіткало цей край у 1986 р., коли після аварії на Чорнобильській АЕС – усі храми зачинили.

Про історію унікальних сакральних споруд розповімо детальніше.

Непересічна історія будівництва Іллінської церкви в м. Чорнобилі на Київщині. Найперша церква, що існувала на цьому місці, була зведена ще в 1500-х рр. – згоріла. Згідно історичних документів, у 1749 р. дано дозвіл на будівництво нової дерев”яної церкви, що завершилося лише 1779 р. У 1863 р. церква зазнала перебудови, а в 1872 р. знову знищена внаслідок пожежі. Замість знищеної дерев’яної церкви в 1874 р. за проектом архітектора М. Юргенса закладено цегляну з високою прибудованою дзвіницею. Будівництво тривало три роки, але лише в 1878 р. перший цегляний храм Чорнобильщини освятили [2, с. 37]. Це хрещатий у плані, однобаневий храм з гранчастою апсидою. До квадратного в плані центрального обсягу із чотирьох боків примикають більш низькі та менші за розмірами обсяги. Над притвором розташована двоярусна дзвіниця заввишки понад 40 м, типу два восьмерики на четверику із стрімким шатровим верхом, увінчаним цибулястою маківкою. Центральна нава накрита цибулястою банею на високому восьмигранному світловому барабані. У декоративному оформленні фасадів своєрідно переплетені елементи різних стильових напрямів [3, с. 187]. У радянський період будівля церкви була пристосована під зерносховище і відновила свою діяльність лише в 1944 р. Внаслідок вибуху на Чорнобильській АЕС та евакуації населення церкву було закрито. Відродження Іллінської церкви розпочалося в 1990-х рр. Нині це єдиний постійно діючий храм у Чорнобильській зоні відчуження. У церкві знаходяться чудотворна ікона Миколи Чудотворця (XVIII ст.), ікона «Чорнобильський Спас» та деякі старовинні ікони [6, с. 13].

Дерев’яну Воскресенську церкву в с. Товстому Лісі Київської обл. було збудовано без жодного цвяха в 1760 р. в епоху козацького бароко. Це була тридільна триверха церква. Центральна баня мала світлові вікна, а верхи бабинця й вівтаря були глухі, приховані під дахом з масивними глухими маківками. У 1897 р. до бабинця церкви прибудовано квадратну в плані двоярусну дзвіницю типу «восьмерик на четверику», увінчану високим наметовим дахом [1, с. 109]. Храм прикрашали розписи ХІХ ст. Це була визначна пам2ятка архітектури і на момент проголошення незалежності України – єдиний храм Київського Полісся, зведений у XVIII ст., усі інші були знищені в радянський період. Після аварії на Чорнобильській АЕС храм був покинутий, а 26 квітня 1996 р., у роковини аварії, храм знищила пожежа [6, с. 52].

Церкву святого Архістратига Михаїла в с. Красному на Чорнобильщини  збудовано в 1905 р. в «єпархіальному стилі» на місці більш давньої дерев’яної церкви, збудованої в 1800 р. Це хрещатий у плані, однобаневий храм, перекритий дахом з масивною глухою маківкою. До новозбудованої церкви над входом було прибудовано дзвіницю з наметовим дахом. Церква діяла навіть у роки Другої світової війни. Після аварії на Чорнобильській АЕС та відселення мешканців церква залишилася в покинутому селі.

Будівництво церкви Різдва Богородиці в с. Новошепеличах (с. Нові Шепеличі) Київської обл. теж має цікаву історію. Перша церква в селі була дерев’яна і проіснувала з 1789 р. до 1843 р. Після визнання храму аварійним поблизу нього було закладену нову церкву з червоної цегли. Проте вже в 1849 р. будівельні роботи зупинено, і зрештою, недобудовану церкву розібрали. Новий дерев’яний храм із дзвіницею збудовано в 1870-х рр. Є відомості, що в радянський час церкву було пристосовано під сільський клуб. Після аварії на Чорнобильській АЕС та відселенні мешканців будівля колишньої церкви стоїть пусткою в покинутому селі [6, с. 39].

Дерев’яну церкву святого Михаїла в с. Великих Кліщах на Житомирщині споруджено в 1885 р. Це одноверха церква з прибудованою над входом дзвіницею. У радянський час, принаймні з часів Другої світової війни і до 1986 р., церква була діючою. Після аварії на ЧАЕС мешканців відселили, а село зняли з обліку, проте покинуту церкву, що знаходиться над самою дорогою з м. Малина до с. Народичів, часто відвідують подорожні. У 2010-х рр. коштом вірян у церкві зроблено ремонт бань над дзвіницею та головним куполом [6, с. 77]. Донині в церкві збереглися оригінальні розписи.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в с. Голубієвичах на Житомирщині збудована 1877 р. Дерев’яну церкву з прибудованою дзвіницею було споруджено на кам’яному фундаменті. Церква, на відміну від більшості храмів Полісся, не була зруйнована в радянський час. З часів Другої світової війни і до 1986 р. церква залишалася діючою. Після аварії на ЧАЕС село увійшло до зони обов’язкового відселення і церква залишилася в покинутому селі. У 1996 р. церкву досліджено етнографічною експедицією, а у 2010 р. вона згоріла від удару блискавки [6, с. 79].

Церкву Різдва Пресвятої Богородиці в с. Любарці на Житомирщині збудовано в 1874 р. Це одноверха дерев’яна церква з гарним оздобленням. У роки радянської влади в приміщенні церкви діяв сільський клуб, а функціонувати за духовним призначенням вона почала після Другої світової війни. Після аварії на ЧАЕС село потрапило до обов’язкової зони відселення, проте там і досі мешкають кілька родин. Церкву було збережено і навіть капітально відремонтовано у 2010-х рр. [6, с. 82].

Церкву святого Пантелеймона в с. Журбі на Житомирщині збудовано в 1902 р. Так само, як і більшість із згаданих церков, вона дерев’яна тридільна та одноверха. Внаслідок аварії на ЧАЕС село повністю відселене, проте церква в покинутому селі збереглася. Раз на рік, на храмове свято, тут відбувалися богослужіння. У 2015 р., за підтримки благодійного фонду, у церкві проведені реставраційні роботи [6, с. 94].

Наразі немає достовірної та актуальної інформації про об’єкти сакральної архітектури Чорнобильської зони відчуження після повномасштабного вторгнення російських загарбників. Саме тому виникає стурбованість щодо ймовірного факту знищення унікальних пам”яток і питання їх збереження залишається відкритим.

Список використаної літератури:

1. Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський ; відп. за вип. А. О. Пучков ; Наук.-дослід. ін-т теорії та історії архітектури й містобудування, Київ. міськдержадмін., Голов. упр. містобудування і архітектури. – Київ : НДІТІАМ : Головкиївархітектура, 2002. – 592 с. : іл.

2. Город Чернобыль (Киевской губернии) / описанный Л. П. – Киев : [б. в.], 1884. – IV, 64 с.

3. Івченко А. С. Найвидатніші храми України : путівник / А. С. Івченко. – Харків : Клуб сімейн. дозвілля, 2010. – 223 с. : іл.

4. Неживий О. Зупинені моменти трагедії : чорнобильська експедиція / О. Неживий // Пам”ятки України: історія та культура. – 1996. – № 1. – С. 20–77 : іл.

5. Під полиновою зорею : фотонарис про історію та культуру Чорнобильського Полісся / фот.: М. Загреби, М. Глушко, С. Гвоздевич ; упоряд.: Є. Аристов, Р. Омеляшко. – Київ : АртЕк, 1996. – 160 с. : фот.

6. Степанець К. Святині землі Чорнобильської / К. Степанець, О. Михайлик. – Київ : [б. в.], 2018. – 144 с. : фот.