Народ України 23 роки тому обрав шлях незалежності, виразивши спільну національну єдність у баченні власного майбутнього. За цей нетривалий період (з точки зору світової історії) українці встигли пережити багато позитивних і негативних моментів. Ми є відомими в галузях науки й мистецтва, здобуваємо перемоги в спортивних заходах. Нині у світі формується образ українця – представника унікальної нації, яка має свої особливості та ознаки. Не в останню чергу на формування світогляду українців впливає те середовище, в якому вони мешкають. Кожен регіон нашої держави має історично усталені особливості побудови міського простору. До Дня незалежності України працівники ДНАББ ім. В. Г Заболотного підготували віртуальну виставку Регіональні особливості організації міського середовища.
Національні особливості архітектури та містобудування України не є стійким і незмінним явищем. Вони відкриті для зовнішнього впливу й збагачуються досвідом світових традицій у процесі власного розвитку. Проте первинними чинниками на виникнення і формування таких особливостей в архітектурі є: соціально-економічні та природно-кліматичні умови, розвиток будівельної техніки, традиції в національній архітектурі щодо використання конструкцій, матеріалів і формування просторових форм. Історичні аспекти розвитку національних особливостей архітектури досліджені у статті М. Коломійця «Про національні і регіональні особливості архітектури України» (Архітектурна спадщина України. – 1994. – Вип. 1. – С. 209-214).
Так склалося, що в різні історичні періоди територія сучасної незалежної України входиладо складу різних держав. Зокрема, у період між Першою та Другою світовими війнами (1919-1939 рр.) українські території були розподілені між СРСР, Польщею, Румунією і Чехословаччиною. На підвладній Радянському Союзу території України корпус архітекторів формувався, передусім, з випускників Петербурзької Академії мистецтв і Петербурзького інституту цивільних інженерів. Після заснування Д. Дяченком Київського архітектурного інституту, а також формування регіональних архітектурних факультетів (кінець 1920 – початок 1930-х рр.) з’являються українські архітектори, які вплинули на національні особливості в міському плануванні.
Проте архітектура цих територій була орієнтована на Росію. На підвладних Польщі територіях проектували випускники університету «Львівська політехніка». До появи функціоналізму вони орієнтувалися на Відень, на пошуки національних польських і українських форм. Архітектура сучасного Закарпаття формувалася представниками модерністично орієнтованої чеської архітектури, які закінчили різні європейські школи. Архітектура Буковини в цей час переживала період стагнації. Питання забудови міст зазначеного періоду досліджені Б. Черкесом у праці «Регіональні особливості архітектури України на європейському тлі (1918-1955 рр.) (Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – 1998. – Вип. 3. – С. 75-80).
На сучасному етапі регіонального планування для підвищення ефективності господарського та містобудівного використання їх територіальних ресурсів необхідно вирішити певні типологічні завдання. До ознак містобудівної форми території відносять: адміністративно-територіальні критерії, критерії виробничої та соціальної сфер, інформаційні й екологічні критерії.
Регіони будь-якої держави за функціональним призначенням можна поділити таким чином: столичні, транскордонні, приморські та прирічкові, регіони з корисними копалинами, регіони в умовах посушливого клімату. Докладніше про особливості кожного із зазначених регіонів йдеться у праці Ю. Білоконя «Функція та структура форми в регіональному плануванні» (2002). Схеми планування території окремих областей розробляють відповідно до вищеназваних критеріїв. Ці схеми мають містити принципові рішення щодо функціонального зонування території за видами переважного використання, планування організації території, взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту та інженерної інфраструктури, захисту населених пунктів від небезпечних геологічних і гідрогеологічних процесів, охорони навколишнього природного середовища, формування національної екологічної мережі, пам’яток історії, культури та архітектури.
Населені пункти різних регіонів України містять декілька функціональних зон: житлова, виробнича (промислова), громадська, рекреаційна, місця реалізації зовнішніх зв’язків. В організації середовища населених пунктів регіонів нашої країни відображені різноманіття історичного формування, природних характеристик місцевості. Структура й накреслення мережі вулиць зумовлені рельєфом місцевості, обрисами ріки, транспортних розв’язок, наявністю привабливих елементів ландшафту.
Для прикладу розглянемо особливості забудови сільської місцевості в регіонах України. Для Полісся характерні дрібні села, розташовані серед лісів та боліт на невеликих пагорбах. Вулиці, розростаючись у різні сторони, прокладалися в напрямках до найбільш сухих ділянок. Малюнок мережі вулиць вільний, примхливий, план розосереджений, структура забудови черезполосна. Для Лісостепу характерні села, розташовані в ярах і балках, видовжені або скупчені біля річок. Обриси провідних планувально-структурних утворень наслідують окреслення домінанти ландшафту – річки або лощини. Планувальний малюнок мережі вулиць може бути лінійний, гіллястий, вільний, радіальний, радіально-кільцевий. У південному лісостепу в посушливих і безводних районах знижені елементи (дно балки, яру), як правило, відзначаються високим рівнем ґрунтових вод, що дає можливість знизити витрати на будівництво ставків, криниць. Для рівнинних ландшафтів степу характерні квартальні регулярні схеми планів з рідко визначеною головною вулицею. У Карпатах придорожні села планувально видовжені вздовж трас. Іноді вони мають відгалуження.
У фонді ДНАББ ім. В. Г. Заболотного зберігаються науково-технічні звіти, серед яких – «Дослідження регіональних напрямків реконструкції архітектурного середовища села» (1992), в якому докладніше йдеться про принципи формування, еволюції та збереження планувальних основ середовища села, регіональних рис, історично підтвердженої екологічної оптимізації планувальних структур.
Нині актуальною стає проблема дослідження й розробки відповідних планувальних схем містобудівного розвитку населених пунктів України на основі регіональних особливостей. Зокрема, у 2006 р. Є. Гайворонський у статті «Разработка программы исследований региональных особенностей архитеткуры городов Донбасса» (Вісник Донбаської академії будівництва і архітектури. – 2006. – Вип. 3 (59). – С. 31-34) наголошував на необхідності дослідження регіональних особливостей регіону, вивчення їх впливу на сучасну культуру регіону, його архітектуру.
У фонді Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного зберігаються численні дослідження щодо питання регіонального розвитку держави, формування міського та сільського простору, функціонального зонування території країни.
