Сагайдачний Євген Якович (22.04.1886, Херсон – 21.08.1961, Косів Івано-Франківської обл.) – видатний український художник, скульптор, педагог, колекціонер.
Художню освіту Є. Сагайдачний опановував у приватних майстернях художників Д. Кадровського і Я. Ціонглінського. Певний час відвідував заняття в училищі барона Штігліца, де особливу увагу приділяли мистецьким пошукам у царині народного мистецтва [4, с. 218].
У 1905 р. вступив до Петербурзької Академії мистецтв, на юридичний факультет, але вже у 1908 р. був відрахований, тому що потяг до мистецтва виявився сильнішим [9, с. 264; 3, с. 124].
У цей період захоплюється авангардом, що приводить молодого художника до мистецьких угрупувань «Вінок» Д. Бурлюка й «Трикутник» Н. Кульбіна, де вже в 1909–1910 рр. він експонував свої твори.
Євген Якович був активним учасником мистецького життя міста, зокрема у 1909 р. він відіграв значну роль у створенні мистецького об’єднання «Союз молоді». Випробувавши себе в різних напрямах авангардного мистецтва, він пропагував «ідею первинності в мистецтві примітиву і народної творчості» [4, с. 218].
Про життя художника початку 1910-х рр. у різних джерелах зустрічаємо різні відомості. Відповідно до одних, у 1910–1912 рр. найнявшись в одеському порту юнгою на торгівельне судно, він відвідав Італію, Грецію, Туреччину, де мав змогу познайомитись з мистецькими стилями Європи [8, с. 75; 6, с. 468].
Проте в інших джерелах, зустрічаємо інформацію, що в 1911 р. Є. Сагайдачний їде до Львова, де група М. Бойчука готується до розписів молельні Дяківської бурси, і знайомиться з секретами темперного яєчного розпису, основами бойчуківського «неовізантизму». Нині складно встановити, які саме розписи були виконані художником, але взявши в них участь, мистець «об’єднав в єдину цілісну систему мистецтво українського авангарду, що розвивався по обидві сторони кордону» [4, с. 218].
У 1911–1918 рр. Є. Сагайдачний працював художником-декоратором театрів у Петербурзі й Києві [7, с. 200; 3, с. 126].
З 1917–1918 рр. свій творчий шлях Є. Сагайдачний продовжує в Україні.
У 1917–1920 рр. опановував подальшу мистецьку освіту, навчаючись в Українській академії мистецтв (майстерня М. Бойчука).
У 1919 р. за відрядженням Української академії мистецтв здійснює підготовку мистецьких кадрів у Ніжині Чернігівської обл.
У 1920–1922 рр. викладав малювання і композицію в Миргородській художньо-промисловій школі на Полтавщині.
У 1922 р. в Українській академії мистецтв Є. Сагайдачному присвоюють звання професора і доручають організацію скульптурного факультету й викладання дисциплін скульптури і рисунку. Під впливом творчості М. Бойчука художник розвиває ідеї монументалізму, вивчає древні фрескові розписи українських церков, колекціонує народні вишивки і килими.
У 1922–1932 рр. Є. Сагайдачний викладає в Київському інституті пластичних мистецтв (згодом – Київський художній інститут), з 1923 р. – у Київській художньо-індустріальній школі й Межигірському мистецько-керамічному технікумі [6, с. 468].
У 1925–1926 рр. він член Асоціації революційного мистецтва України.
Початок 1930-х рр. був складним у житті мистця. Викладачі-художники, що не відповідали офіційним номенклатурним нормам підлягали переслідуванню з боку влади. У зв’язку з початком масових репресій проти діячів української культури в Київському художньому інституті, в 1932 р. Є. Сагайдачний був змушений перевестись до м. Луганську – для викладання художніх дисциплін на робітничому факультеті. У цей же час за сумісництвом викладав рисунок і живопис у художніх технікумах у Луганську (1932–1936) та Дніпропетровську (1936–1937).
У 1944 р. після звільнення з німецької окупації Луганська Є. Сагайдачний працював керівником художніх гуртків у луганському Будинку піонерів, згодом – на посаді методиста Будинку народної творчості в Чернівцях [3, с. 127].
У 1947 р. на запрошення дирекції Косівського училища прикладних мистецтв Є. Сагайдачний переїжджає до Косова на Івано-Франківщині. Тут він викладає курс з історії мистецтва, веде заняття з рисунку, живопису й скульптури. Зі спогадів директора училища О. Соломченка: «Студенти любили відвідувати його лекції, бо Сагайдачний викладав матеріал доступно, природно, живою мовою, а не сухими трафаретами» [4, с. 222].
У цей період художник захоплюється Гуцульщиною. Вже поважного віку, викладач майже щодня після уроків ходив у гори, робив замальовки, виконував акварельні етюди, збирав етнографічний матеріал, фіксуючи давню гуцульську архітектуру, інтер’єри хат, речі побутового вжитку, меблі, дерев’яну сакральну архітектуру, чоловічий і жіночий одяг, керамічні кахлі. Його захоплювало писанкарство, загадковість і символізм писанок. Цьому періоду відповідають твори «Ярмарок у Косові» (1946), «Коні на випасі» (1949), «З Соколівки до Яворова» (1951), «Квіти бараболі» (1952), «Хата Гринюка» (1954) [5, с. 156].
Саме в цей час художник захопився збиранням творів народного мистецтва: різьбярства, ткацтва, писанкарства. Згодом його зібрання мистецьких творів стало основою Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини.
Про косівський період творчості художника професор В. Овсійчук казав: «Він зміг сказати про гуцулів своє слово. У численних зарисовках, акварелях, художник не прагне до красивості, а навпаки уникає найменшої поверхової ілюстративної констатації…Він любить змальовувати гуцулів біля своїх хат, на майданах біля церкви, а ще більше на ярмарках. Ось де його шукання минулих років не пройшли марно. У цих композиціях досягнута монументальність при ощадних художніх засобах» [4, с. 223].
У 1967 р. було організовано першу посмертну виставку творів у Львівській картинній галереї.
У побуті Є. Сагайдачний не любив офіційності, парадного одягу, краватки. Він любив носити українські вишиванки. Все життя байдуже ставився до матеріальних благ. Художник був не говіркий, але коли мова заходила про мистецтво, то запалювався і міг говорити годинами. Мистецтвознавець О. Соломченко згадує, що він був «людиною глибоких енциклопедичних знань, з тонким розумінням прищеплював любов до народного мистецтва – важливої основи національної культури» [8, с. 77].
За весь період життя в Косові Є. Сагайдачний обійшов майже всі гірські села Гуцульщини і Прикарпаття. Навіть у роковий для себе день, 21 серпня 1961 р., художник підіймався у гори, проте його серце не витримало далекої дороги.
Євген Якович Сагайдачний посів достойне місце у плеяді видатних діячів українського живопису й залишив яскравий слід в українській культурі й мистецтві ХХ сторіччя.
Підготувала Олена Клоченок
Список рекомендованої літератури:
1. Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / вступ. ст. М. Шкандрій ; авт. тексту і кат.: Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ : НХМУ, 2010. – 282 с. : іл., кольор. іл.
2. Бойчукізм. Проект “великого стилю” : [кат.-альб.] / Нац. культур.-мистец. та музейн. комплекс “Мистецький арсенал” ; упоряд., ред. В. Клименко. – Вид. 2-ге. – Київ : НК ММК “Мистецький арсенал”, 2024. – 256, [59] с. : іл., кольор. іл.
3. Іванчук М. Він стверджував ідеї Бойчука / М. Іванчук // Образотворче мистецтво. – 2011. – № 3/4. – С. 124–127 : кольор. іл.
4. Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен / Я. О. Кравченко ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. акад. мистецтв, Каф. історії і теорії мистецтв. – Київ : Майстерня книги : Оранта, 2010. – 399 с. : іл., кольор. іл.
5. Сагайдачний Євген Якович // Українська академія мистецтва. Спец. вип. Професори НАОМА (1917-2007) / М-во культури і туризму України, Нац. акад. образотвор. мистецтва і архітектури ; редкол.: А. В. Чебикін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ : НАОМА, 2008 – С. 155–156.
6. Сагайдачний Євген Якович // Українська академія мистецтва / М-во культури і туризму України, Нац. акад. образотвор. мистецтва і архітектури ; редкол.: А. В. Чебикін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ : НАОМА, 2011. – Вип. 18. – 468.
7. Словник художників України / Акад. наук Укр. РСР ; редкол.: М. П. Бажан (відп. ред.) [та ін.]. – Київ : Голов. ред. УРЕ, 1973. – 271 с. : іл., кольор. іл.
8. Соломченко О. Євген Сагайдачний / О. Соломченко // Образотворче мистецтво. – 1999. – № 1/2. – С. 75–77 : іл., портр.
9. Український модернізм = Ukrainian Modernism : 1910–1930 / Нац. худож. музей України ; ред. О. Климчук ; фот.: М. Андреєв, М. Іванов. – Хмельницький : ПФ Галерея, 2006. – 288 с. : іл., кольор. іл.
