18 січня 2024 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася лекція Сергія Кардаша «Щекавицька гора: історія і сучасність»Відкрила захід Світлана Шостак, завідувач соціокультурного відділу, яка зазначила, що краєзнавчі лекції – це завжди корисний привід дізнатися більше про маловідомі сторінки історії міста й запросила до слова Сергія Кардаша, історика, краєзнавця, екскурсовода.
Як зазначив Сергій Кардаш, ще зовсім недавно старовинна київська гора Щекавиця пережила хвилю шаленої популярності й навіть примудрилася стати мемом у соцмережах після погроз кремлівського диктатора. Однак Щекавицька гора має певний історичний статус, відома ще з часів заснування Києва, і досі залишається археологічною загадкою. Дослідник, посилаючись на слова відомого археолога М. Брайчевського, стверджує, що на горі ніколи не проводилися спеціальні археологічні дослідження, а виявлені випадково археологічні стоянки спеціалісти відносять до доби палеоліту.
На думку краєзнавця, нинішня ситуація спонукає українців знати й пам’ятати свою власну історію, бо без минулого немає майбутнього.
Гора, що розташована в Подільському й Шевченківському районах, назвою завдячує одному з братів, засновників Києва, – Щеку. У «Повісті минулих літ» Нестор-літописець згадує, що перший князь з династії Рюриковичів князь Олег був похований на Щекавиці. Звідси ще назви – Олегова могила, Олегова гора, Олегівка, а вулиця, що веде до гори, називається Олегівська.
До монголо-татарської навали гора була частиною Подолу, в її околицях мешкали кілька тисяч ремісників. У польсько-литовський період ця територія була незаселеною, землю використовували як пасовище для худоби й покосові лукиДослідник розповів, що Щекавицю не випадково назвали «Містом мертвих». З 1772 року на ній засновано цвинтар для подолян, померлих від чуми. Оскільки місце виявилося доволі зручне, кладовище розросталося й згодом набуло статусу першого міського цвинтаря. Через 10 років була побудована й освячена церква Всіх Святих. Щекавицький цвинтар – одне з найцінніших з історичного погляду місць Києва сьогодні. Тут знайшли свій останній притулок багато відомих киян, а також мусульман і старовірів. Залишки їхніх поховань зберіглися й до сьогодні.
Відвідував гору й Тарас Шевченко. Навіть більше – родичі й друзі збиралися поховати Тараса Григоровича в Києві. Його брат, який був поручителем у поета, розпорядився про місце на цвинтарі. Справа в тому, що з Щекавицької гори того часу відкривалася божественна панорама на Дніпро. А ми ж всі пам’ятаємо рядки генія: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий…». Цього не сталося, і вирішальну роль відіграв друг поета художник Г. Честаховський, який заявив, що перед смертю Тарас Григорович просив поховати його в Каневі.За радянських часів на цьому місці за генеральним планом Київміськради планувалося облаштувати парк відпочинку й розваг. 
Більшість поховань було знищено разом з церквою, проте парк закласти не встигли. Замість парку в 1950-х роках побудовано радіовежу для «заглушки» іноземних радіотрансляцій. Територію ретельно охороняли військові. За призначенням вежа працювала до 1988 року, а з 1993 року працює як радіоцентр і вежа мобільних операторів. За спостереженнями дослідника, ще в 1970-ті роки ХХ ст. підступи до гори залишалися порожніми, а на самій горі можна було побачити історичну забудову, що дивом збереглася. Тепер часи змінилися й наступ забудовників на Щекавицю почався знову. Тож протистояти тому вандалізму, який виявляється в знищенні однієї з святинь Києва – це завдання нинішніх і прийдешніх поколінь киян.Лекція відбувалася під супровід слайд-шоу. Сергій Кардаш розлого відповідав на численні питання учасників заходу. Інформаційним доповненням лекції стала фондова виставка «Про Щекавицю: із фондів Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного», підготовлена бібліотечними фахівцями.
Перглянути відеозапис заходу >>>
