«Шоколадним будинком» кияни називають особняк на вул. Шовковичній, 17. Свою неофіційну назву будівля отримала завдяки характерному брунатному кольору фасадів та їх насиченому декоративному оздобленню. Історія садиби сягає середини ХІХ століття, коли вона належала генералу П. Константиновичу, учаснику війни 1812 року та дідові майбутнього вченого В. Вернадського. Згодом власницею садиби стала баронеса С. Ікскюль-Гільденбанд, син якої продав наріжну частину ділянки підприємцю й меценату С. Могильовцеву [3, с. 26].

Саме з іменем Семена Могильовцева пов’язаний наступний етап історії садиби – спорудження особняка, відомого сьогодні як Шоколадний будинок.

Київський купець І-ї гільдії Семен Могильовцев (1846–1917) походив із родини лісопромисловців. Після переїзду до Києва 1876 року, продовжив родинну справу, пов’язану з торгівлею деревиною. На березі Дніпра він заснував перший у Києві паровий тартак-лісопильню, продукцію якої використовували у будівництві міста. Семен Могильовцев був відомим благодійником і меценатом, цікавився історією та мистецтвом, зібрав значну мистецьку бібліотеку й колекцію живопису, був почесним попечителем Київського художнього училища. У 1909 році С. Могильовцев подарував міському музею майже 200 археологічних предметів [4, с. 267].

Найголовнішим внеском благодійника у розбудову Києва стало спорудження власним коштом Педагогічного музею  за проєктом архітектора П. Альошина. У 1985 році на кошти С. Могильовцева були встановлені електричні лампи на хрест пам’ятника св. Володимира.

У 1899 році С. Могильовцев придбав ділянку землі на Липках і за участю головного архітектора Києва В. Ніколаєва спорудив один з найбагатших особняків міста у 1901 році [4, с. 268]. Архітектор виступив також і дизайнером інтер’єру будинку.

Двоповерховий цегляний тинькований особняк площею близько 900 кв. м, із підвалом і мезоніном, у плані наближений до Г-подібної форми. Фасади вирізняються пластичною виразністю, створеною об’ємним рустуванням та великими рельєфними декоративними деталями. Перший поверх має виразне фактурне опорядження. Вікна акцентовано волютами на замкових каменях. Бічні півциркульні вікна другого поверху оздоблено пілястрами коринфського ордера, а їхні замкові камені – кадуцеями, жезлами античного бога торгівлі Меркурія. Така символіка відповідала роду занять власника будинку. Центральні вікна другого поверху оформлено рустованими архівольтами; в антревольтах розміщено рельєфи з лев’ячими маскаронами та гірляндами [5, с. 2020].

Наріжне розташування садиби зумовило виразне декоративне вирішення обох чолових фасадів, оздоблених у дусі ренесансних палаццо. Головний вхід оформлено порталом із парою безордерних півколон, що підтримують фриз із рослинним ліпленням та півкруглий фронтон із картушем і завитками в тимпані [4, с. 268].

Внутрішнє розпланування особняка побудовано за анфіладним принципом, характерним для палацової архітектури. Особливістю будинку є художнє вирішення інтер’єрів: окремі приміщення оформлено з використанням мотивів модерну, ренесансу, готики та бароко. Декоративно-монументальні розписи стін і стель поєднано з ліпниною, позолотою, різьбленням по дереву та іншими видами декоративного оздоблення. Парадні сходи з білими мармуровими сходинками та литими бронзовими поручнями вирішено в стилі ампір. До особняка прилягав невеликий дворик із мармуровим фонтаном [6, с. 6, 8].

Велику парадну залу другого поверху оздоблено ліпленням з елементами скульптурного декору. Значну художню цінність становлять різьблені дерев’яні дверні та віконні рами, панелі, карнизи, лита віконна фурнітура, вітражі, світильники та кахельні печі. Дерево широко використано в оформленні інтер’єрів: стіни одного з приміщень декоровано різьбленими дубовими панелями, а стелю – дерев’яними кесонами [5, с. 2020].

Наріжне розташування садиби зумовило пишне декоративне вирішення обох чолових фасадів, оздоблених у дусі ренесансних палаццо. Головний вхід оформлено порталом із парою безордерних півколон, що підтримують фриз із рослинним ліпленням та півкруглий фронтон із картушем і завитками в тимпані [4, с. 268].

Окремої уваги заслуговують вітражі, які є важливою складовою художнього оформлення інтер’єрів. Залу в стилі модерн прикрашають два вітражі із зображеннями ірисів, а сходову клітку – вітражі з орнаментом, що нагадує морозний візерунок на склі [9, с. 31].

Вітражами оздоблено також шість аркових вікон – по три на північному та східному фасадах [5, с. 2020].

Інтер’єр особняка вирізнялися багатством декоративного оздоблення: дзеркалами, ліпними та розписаними стелями, настінними розписами, мармуровими підвіконнями, різьбленими дверима. Усі елементи формували цілісне художнє середовище, покликане підкреслити репрезентативний характер міського особняка.

Після смерті Семена Могильовцева 1917 року розпочався новий етап історії садиби.

У 1919 році її було розгромлено: частину меблів використано для опалення, іншу – пошкоджено, значних втрат зазнала мистецька бібліотека. Мистецтвознавці Федір Ернст, Микола Макаренко та Данило Щербаківський перевезли частину картин, уцілілі книги й окремі предмети меблів до художнього музею [4, с. 269].

У 1925 році особняк передали під житло для науковців Всеукраїнської академії наук [4, с. 270].

У 1934 році будівлю реконструювали за проєктом архітектора Павла Альошина. Під час робіт стіни та стелі оздобили високоякісними шпалерами й полив’яними кахлями, виконали художнє мастиково-альфрейне оздоблення по ліпленню із застосуванням фарб, бронзи, золота та срібла. Після реконструкції будівлю передали НКВС [5, с. 2020].

У 1960–1980-х роках в особняку містився Палац одружень, де проводили урочисті церемонії [4, с. 270].

У 1987–1988 роках будівлю капітально відремонтували за участю фахівців інституту «Укрпроєктреставрація». Під час реставраційних робіт в одному з приміщень другого поверху було виявлено первісний живопис у стилі модерн [5, с. 2020].

Із кінця 1980-х років у будинку розміщувалася філія дитячої картинної галереї.

У 2010 році особняк відкрили для відвідувачів. Нині в ньому діє Мистецький центр «Шоколадний будинок» – філія Національного музею «Київська картинна галерея».

Шоколадний будинок є яскравим зразком київської садибної архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століття. Особливу цінність пам’ятки становлять не лише архітектурне вирішення фасадів, а й збережений історичний інтер’єр із різноманітним декоративним оздобленням.

Підготувала А. Проценко

Перелік рекомендованих джерел:

1. Варнина Т. Горько-сладкая судьба «Шоколадного домика» / Т. Варнина // Дом Индекс. – 2010. – № 3. – С. 36–45 : ил.
2. Гирич І. Б. Київ. Люди і будинки / І. Б. Гирич. –Київ : Либідь, 2016. – 431 с. : іл.
3. Друг О. М. Липський гербовник / О. М. Друг. – Київ : Либідь, 2016. – 85 с. : іл. – (Твій Київ). – Бібліогр.: с. 77.
4. Друг О. М. Особняки Києва / О. М. Друг, Д. В. Малаков. – Київ : Кий, 2004. – 823 с. : іл. – Бібліогр.: с. 693–732. – Покажч.: с. 733–816.
5. Звід пам’яток історії та культури України : енциклопед. вид. : у 28 т. / голов. редкол.: В. Смолій [та ін.]. – Київ : Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2021. – Кн. 1, ч. 3 : С–Я. – 2196 с. : іл. – Бібліогр.: с. 2114–2146.
6. Карманова И. Трудная судьба «Шоколадного домика» / И. Карманова // БудМайстер. – 2004. – № 8. – С. 6–8 : ил.
7. Ковалинский В. Киевские хроники. Кн. 1. Юбилеи’2011. События. Персоналии / В. Ковалинский. – Киев : Варто, 2012. – 286 с. : ил.
8. Ковалинский В. В. Меценаты Киева / В. В. Ковалинский. – 2-е изд., испр. и доп. – Киев : Кий, 1998. – 522 с. : ил. – Библиогр. в подстроч. примеч. – Указ. имен: с. 448–519.
9. Корусь Е. Иных уж нет… : старые и новые витражи Киева / Е. Корусь // Антиквар. – 2009. – № 12. – С. 30–37 : ил.
10. Мокроусова О. Інтер’єри «Шоколадного будиночка»: нові знахідки і атрибуції / О. Мокроусова // Пам’ятки України. – 2012. – № 4. – С. 2–15 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
11. Сердюк О. Еклектика в архітектурі київських житлових будівель другої половини ХІХ – початку ХХ століття / О. Сердюк // Українське мистецтвознавство : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; редкол.: Г. Скрипник (голов. ред.) [та ін.]. – Київ, 2009. – Вип. 9. – С. 239–242. – Бібліогр. в кінці ст.
12. Сердюк О. Монументальний живопис в інтер’єрах київських особняків та прибуткових будинків доби еклектики та модерну / О. Сердюк, О. Мокроусова // Родовід. – 1994. – № 9. – С. 78–87 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.