29 вересня 1966 р. затверджено план введення в експлуатацію в СРСР протягом 1966-1977 рр. атомних станцій потужністю 11,9 млн. кВт, в тому числі атомних електростанцій з реакторами нового типу РБМК-1000 потужністю 8 млн. кВт. Одну з нових АЕС запланували розмістити на території Центральної України. Так, у 1970 р. в Білорусько-Українському Поліссі, за 110 км на північ від м. Києва та 12 км на північний захід від м. Чорнобиля Київської обл., почали зводити Чорнобильську АЕС. Перший енергоблок введено в експлуатацію у вересні 1977 р., другий – у січні 1979 р., третій – у грудні 1981, четвертий – у грудні 1983 р. У 1981 р. було розпочато роботи зі спорудження п’ятого і шостого енергоблоків. Пуск п’ятого енергоблоку планували на осінь 1986 р. На 25 квітня 1986 р. було заплановано випробування щодо використання вибігу турбогенератора для забезпечення власних потреб при повному обезструмлюванні АЕС, запропоноване Головним конструктором реакторної установки (Науково-дослідний конструкторський інститут енерготехніки, м. Москва). В ніч на 26 квітня сталася низка подій, що спричинила найбільшу в історії техногенну катастрофу – о 1 год. 24 хв. пролунав вибух на четвертому реакторі станції. Відтоді вже тридцять років ця ніч стала кошмаром для сотень тисяч людей.
Внаслідок аварії знищено бар’єри і системи безпеки ЧАЕС, які захищали навколишнє середовище від радіонуклідів, що містилися в опроміненому паливі. Викид активності з реактора четвертого енергоблоку сягав десятків мільйонів Кюрі на добу і тривав протягом 10 днів – від 26 квітня до 6 травня, після чого знизився в тисячі разів. Для локалізації осередку аварії були залучені військові гелікоптери, які протягом 27 квітня – 10 травня скинули на реактор близько 5000 т різних тепловідвідних і фільтрувальних матеріалів: з’єднань бору, доломіту, піску, глини, свинцю.

З 27 квітня 1986 р. проводилася евакуація мешканців міст Прип’яті та Чорнобиля, районних центрів та сіл тридцятикілометрової зони (близько 91 тис. людей). Численні мешканці залишилися без власного помешкання. Необхідно було в короткі терміни створити житлові умови для переселенців. У 1986 р. для них побудовано понад 21 тисячу будинків садибного типу, близько 800 об’єктів соціально-побутового та культурного призначення, виділено 15 тисяч квартир.

Для забезпечення житлом і культурно-побутовим обслуговуванням уряди УРСР та СРСР ухвалили постанову № 206 від 10 червня 1986 р., відповідно до якої проектному об’єднанню «УкрНДІагропроект» доручено здійснити проектування житлових селищ (кварталів, груп житлових будинків) у 52 (!!!) селах 10 районів Київської обл. Під час розміщення селищ (кварталів і груп) житлових будинків для розселення евакуйованих із зони використано чотири основні прийоми:
1) розміщення нового будівництва на вільній території, віддаленій від наявного населеного пункту на понад 200 м (села Середівка Яготинського р-ну, Козичанка Макарівського р-ну, Лобачов і Зрайки Володарського р-ну);
2) розміщення нового будівництва на вільній території, що безпосередньо межує з наявним населеним пунктом (села Королівка та Боровка Макарівського р-ну, Недра і Ярешки Баришівського, Аркадіївка Яготинського р-нів);
3) розміщення нового будівництва у межах наявного населеного пункту повністю або з частковим виходом на вільні території (села Грузьке та Мар’янівка Макарівського р-ну, Єрківці та Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну);
4) особливе місце посідає нове будівництво на вільній території між двома наявними селами.
Міськвиконкому Київської Ради народних депутатів доручено будівництво двох селищ для переселенців із зони відчуження – Здвижівка та Небра, розташовані в Бородянському р-ні Київської обл. за 45 та 50 км від м. Києва відповідно. Підготовчі роботи з проектування та будівництва селищ розпочалися в травні 1986 р.

У 1987 р. почалося зведення нового міста для постійного проживання робітників ЧАЕС і членів їх родин – Славутича. Місто розташовується за 50 км на схід від станції, в районі с. Неданчичі Чернігівської обл.
Одночасно з пошуком місця для зведення нового міста, на шосейній дорозі Страхолісся – Оране неподалік від виїзду на трасу Чорнобиль – Київ, поруч із затокою Київського водосховища в гирлі р. Тетерів споруджувалося вахтове селище Зелений Мис. Будівництво здійснювалося в два етапи: на першому для розміщення персоналу станції та будівельників селища споруджено тимчасове плавуче вахтове селище з використанням пасажирських дизель-електроходів (проект розроблений інститутом Укрдіпрорічтранс, реалізований Управлінням «Укррічбуду» Головрічфлоту України). Містечко на воді спорудили з 13 суден. На зиму 1986/1987 рр. кораблі, призначені для літніх туристичних круїзів, були утеплені. Будівництво вахтового селища на 10 тисяч осіб розпочалося в липні 1986 р. Житлові будинки були оснащені повним інженерним обладнанням та благоустроєм. У будівництві Славутича брали участь вісім республік колишнього СРСР (Україна, Росія, Естонія, Литва, Латвія, Грузія, Азербайджан та Вірменія). У новозбудованому місті з’явилися відповідні квартали: Єреванський, Бакинський, Тбіліський, Московський, Ленінградський, Вільнюський, Ризький, Таллінський та Київський. Проект міста складений архітекторами та інженерами 34 проектних організацій. Головним проектувальником міста був КиївЗНДІЕП.
До планувальної структури Славутича входять: загальноміський пішохідний центр, п’ять містобудівних комплексів. Хронологічно програма першої черги будівельних робіт була такою: 1986 р. – підготовка до будівництва (промислова база, дороги, вахтове містечко, порт, енергозабезпечення тощо); 1987 р. – будівництво об’єктів першої черги, введення 150 тис. кв. м житла; 1988 р. – продовження будівництва першої черги; введення 150 тис. кв. м житла; 1989 р. – закінчення будівництва першої черги. Всі роботи було виконано в 1989 р. У 1988 р. почалася робота з розробки плану другої черги будівництва.
Нещодавно у видавництві DOM Publishers вийшло друком тримовне видання Євгенії Губкіної «Архітектурний путівник. Славутич», презентоване в ДНАББ ім. В. Г. Заболотного. У ньому відображено інформацію про всі райони та більшість будівель міста в контексті радянської стилістики в забудові міст другої половини 1980-х рр. У путівнику розглянуто історію проектування та забудови міста, соціальну інфраструктуру, будинки різного функціонального призначення.
Нині в наймолодшому місті України народжуваність перевищує смертність на 50%, функціонують шість дитячих садків-ясел, чотири загальноосвітні школи, ліцей, Центр захисту дітей, Центр реабілітації дітей-інвалідів, Центр розвитку дитини, Будинок дитячої творчості, Школа мистецтв.
Таким чином, евакуйоване із зони відчуження населення отримало нові помешкання. Проте навіки в їхній пам’яті закарбувалася ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., події якого ніколи нікого не залишать байдужим.

Список використаної літератури:
1. Васильев В. Г. Катастрофа Чернобыльской АЭС: Приближение к истине. Вып. 3 / В. Г. Васильев. – М. : Белые Альвы, 2006. – 112 с. : ил. – (Национальная безопасность). – Библиогр.: с. 108-111.
2. Возняк В. Я. Чернобыль: события и уроки. Вопросы и ответы / В. Я. Возняк, А. П. Коваленко, С. Н. Троицкий ; под общ. ред. Е. И. Игнатенко. – М. : Политиздат, 1989. – 278 с., [32] вкл. л. ил.
3. Губкіна Є. Архітектурний путівник. Славутич = Архитектурный путеводитель. Славутич = Architectural Guide. Slavutych / Є. Губкіна. – [Берлін] : DOM Publishers, 2016. – 199 с.
4. 20 років Чорнобильської катастрофи: підсумки і перспективи : зб. матеріалів до парлам. слухань у Верховній Раді України 26 кв. 2006 р. / Верховна Рада України. – К. : Парламенське вид-во, 2006. – 639 с. : табл.
5. Загреба М. Пропусти Чорнобиль крізь серце : фотокнига / М. Загреба. – К. : Спалах, 2002. – 119 с. : іл.
6. Коваленко А. П. Чернобыль – каким его увидел мир / А. П. Коваленко, Ю. В. Рисованный. – К. : Молодь, 1989. – 174 с.
7. Коваленко А. П. Чернобыль сегодня и завтра / А. П. Коваленко, А. А. Карасюк. – К. : О-во «Знание» УССР, 1988. – 48 с.
8. Опыт организации проектных работ по жилым поселкам для размещения населения, эвакуированного из зоны Чернобыльской АЭС / УкрНИИПграждансельстрой ; дир. ин-та Э. И. Шилов ; зам. дир. З. В. Моисеенко ; зав. отд. Г. Н. Рогожин. – К. : [б. и.], 1986. – 11, 7 л. : фот., 1 карта.
9. От укрытия до Конфайнмента четвертого блока Чернобыльской АЭС. Строительные аспекты : монография / НИИСК, КИЭП, ИПБ АЭС ; под ред.: П. И. Кривошеева [и др.]. – К. : Логос, 2006. – 463 с. : рис., табл.
10. Спорудження об”єктів, пов”язаних з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (квітень 1986 р. – липень 1990 р.) : матеріали подання на здобуття премії АБУ ім. М.С. Буднікова / В. П. Сало, Б. І. Різничок, Ю. О. Матвєєв ; НАЕК “ЕНЕРГОАТОМ”. – К. : [б. и.], 2002. – 18 с.
11. Чернобыльская катастрофа / НАН Украины, М-во Украины по защите населения от последствий аварии на Чернобыльской АЭС, М-во здравоохранения Украины, Укр. отд-ние Всемир. лаб. ; гл. ред. В. Г. Барьяхтар. – К. : Наук. думка, 1995. – 559 с. : рис., табл. – Библиогр. в конце разд.
12. Чорнобиль. Зона відчуження : зб. наук. пр. / НАН України ; голов. ред. В. Г. Бар”яхтар. – К. : Наук. думка, 2001. – 547 с. : ил.
13. Чорнобиль: післяаварійна програма будівництва : [монографія] / О. В. Горіцький [та ін.] ; під ред.: Г. К. Злобіна, В. Я. Пінчука ; Акад. буд-ва України, М-во України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Наук.-вироб. фірма “Роса”. – К. : “Іван Федоров”, 1998. – 440 с. : іл. – Бібліогр.: с. 439-440.
14. Швидкісне будівництво поза 30-кілометровою зоною Чорнобильської АЕС / В. О. Величко [та ін.] ; Акад. буд-ва України. – К. : АБУ, 1997. – 16 с. : іл.