Особняк має тривалу й цікаву історію. Земельну ділянку неподалік Золотих воріт йому було відведено на початку 1846 р. за 30 рублів і 12,5 копійок, частину відведеною землі займав ярок, який архітектор зобов’язався засипати за власний рахунок, а також із зобов’язанням збудувати будинок з фасадом на вул. Володимирську за власним проектом. Особняк було збудовано. Деякий час О. Беретті здавав його під Анатомічний театр. У 1858 р. О. Беретті продав будівлю колезькому асесору В. Протопопову, який продав її у квітні 1870 дружині київського купця І гільдії І. Михайловській, яка була власницею садиби аж до 1917 року. У 1870-х рр. садибу перебудовували, оздоблювали. У роки громадянської війни будинок зазнав руйнувань. За часів радянської влади особняк було націоналізовано.
У 1919 р. в ньому містився відділ кримінального розшуку, згодом – інспекція праці Київського окружного виконкому. У 1927 р. будинок передано в користування історичній секції ВУАН. Коштом академії колишній особняк О. Беретті відремонтовано, частково заново оформлено інтер’єри – за проектом архітектора, професора Київського художнього інституту В. Кричевського.
На горизонтальному поясі під профільованим карнизом – ліпні розетки. У будинку від самого початку було по чотири кімнати на поверсі й мезоніні(зала і три суміжні приміщення), житлові приміщення у напівпідвалі. Чавунні литі сходи з’єднують поверхи. З веранди сходи вели до саду , під нею розташовувався підвал з кухнею, буфетною та іншими службами. Збереглися каміни з білого і чорного мармуру у трьох кімнатах.
У 1927-1934 рр. в будинку містилися: на першому поверсі бібліотека, кабінет примітивної культури й редакція народної творчості, редакція наукового двомісячника «Україна». На другому поверсі зала засідань, приміщення культурно-історичної комісії з комісією історичної пісенності, Комісії Києва й Правобережної України з підкомісією старого Києва і з організації Музею міста Києва, комісії козацтва й козацького часу, кафедра історії України періоду промислового капіталізму. Керував Історичною секцією й усіма її закладами історик, видатний організатор науки, академік ВУАН М.С. Грушевський.
Влітку 1933 р. академічні заклади під головуванням М. С. Грушевського було знищено. А в 1934 р. будинок перейшов до ЦК КП(б)У, у 1936 р. – до НКВС УРСР.
У вересні 1991 р. з нагоди 125-річного ювілею від дня народження М .Грушевського з ініціативи товариства П. Могили і Музею історії міста Києва на будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфом-погруддям М. Грушевського.
Тепер у будинку містяться приймальня і бюро перепусток Служби безпеки України.
Список використаних джерел:
1. Звід пам’яток історії та культури України : енциклоп. вид. У 28 т. : Київ. Кн. 1. Ч. 1 : А-Л / голов. ред. В. Смолій ; відп. ред. тому П. Тронько ; упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. – К. : Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві “Укр. енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1999. – 579 с. : іл. – Бібліогр.: с. 531-546. – Покажч.: с. 549-578.
2. Київ : енциклоп. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1981. – 735 с. : рис., 14 вкл. арк. іл.
3. Киев : энцикл. справ. / под ред. А. В. Кудрицкого. – 2-е изд. – К. : Гл. ред. УРЕ, 1985. – 759 с. : рис., 14 вкл. л. ил.
4. Мельник О. Київ Михайла Грушевського / О. Мельник // Пам’ятки України : історія та культура. – 2013. – № 10 (194). – С. 16-29 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.
5. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть : біограф. довід. / В. І. Тимофієнко ; Голов. упр. містобудування та архітектури київ. міськдержадмін. – К. : НДІТІАМ, 1999. – 477 с. – Бібліогр.: с. 437-475.
