Будинок є типовою спорудою середини ХІХ ст. Ця пам’ятка є частиною ансамблю так званого «академічного» кварталу м. Києва, над створенням якого працювали видатні архітектори О. Беретті, П. Альошин та інші. Будівля зведена в 1851 р. за проектом академіка архітектури О. Беретті для жіночого училища. У 1865 р. училище реорганізоване в пансіон графині Левашової при Фундуклеївській гімназії. У 1891-1892 рр. архітектор Тарсов надбудував третій поверх, декор якого гармонійно поєднувався із загальним оформленням фасадів у стилі пізнього класицизму.
Місце, вибране для будівництва, у 1830-1840-х рр. було пустирем, де стояли лише провіантські склади. У зв’язку з початком спорудження університету й забудовою вул. Університетської (нині Володимирська) ця місцевість стала заселятися. У ХІХ ст. тут містилися різні навчальні заклади для дівчат, зокрема, пансіон графині Є. Левашової, де мешкало близько 100 учениць Фундуклеївської (Марийської) гімназії, що розташовувалася на сучасній вул. Б. Хмельницького, 6.
У лютому 1919 р. будинок і садибу пансіону Є. Левашової, відповідно до наказу комісара освіти В. Затонського, передано в розпорядження створеної 27 листопада 1918 р. Української академії наук (УАН). Першими дійсними членами УАН, призначеними наказом гетьмана П. Скоропадського в 1918 р., були 11 вчених: Д. Багалій, В. Вернадський, М. Кащенко, В. Косинський, А. Кримський, О. Левицький, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, Ф. Тарановський, С. Тимошенко, М. Туган-Барановський, П. Тутковський.
У різний час у будинку містилися академічні установи, комісії, кафедри, робочі кабінети президентів, відбувалися загальні засідання академії тощо.

У 1920-1930-х рр. на першому поверсі будинку розташовувалися деякі академічні установи, бібліотеки Соціально-економічного відділу й кабінету арабо-іранської філології, на другому – бібліотека ім. В. Антоновича, комісії словника української мови (з бібліотекою Б. Грінченка), біографічного словника діячів України, археографічна, соціально-економічної історії України ХІХ ст., історико-географічного словника України, Лівобережної і Слобідської України, давнього українського письменства, історії марксистської методології, революційних рухів, кафедра історії України часів торгового капіталу. На третьому – комісії західноруського та українського права, звичаєвого права, вивчення народного господарства, соціологічна, вивчення фінансових та банківських справ, вивчення національних питань, Інститут вивчення кон’юнктур народного господарства, статистичний кабінет, кафедра економії, торгу й промисловості та ін. У правому крилі була зала для загальних засідань академії. Нині в будівлі розташовується Президія НАН України, у складі якої працює близько 80 наукових інституцій усіх напрямків науки.

На фасаді будинку Президії НАН України встановлено меморіальні дошки на пошанування президентів АН УРСР: В. Вернадського – 1963 р. (замінено в 1977 р.), В. Липського – 1977 р., Д. Заболотного – 1960 р. (замінено 1977 р. ), О. Богомольця – 1947 р. (замінено 1977 р.), О. Палладіна – 1974 р. (замінено в 1976 р.; архітектор І. Малакова), М. Василенка і О. Левицького – 1993 р. (архітектор В. Приходько). Меморіальні дошки однакового розміру з білого мармуру з позолоченим написом.
Триповерховий, цегляний, з підвалом, прямокутний у плані, будинок має прямокутні окреслення трохи видовженого вздовж вулиці фасаду з невеликими бічними ризалітами з боку подвір’я. До правого (по відношенню до центрального входу) ризаліту прилягає прибудова, що з’єднує будівлю з новими корпусами Президії НАНУ, розташованими на подвір’ї. Внутрішнє планування з центральними парадними сходами, що ведуть на другий і третій поверхи, має двобічну коридорну систему із зручним зв’язком приміщень на поверхах. Простота планувального вирішення, стилістика архітектурних деталей та елементів відповідають принципам класицизму. Фасади рустовані, завершуються профільованим карнизом з модильйонами. В архітектурному оздобленні екстер’єру й інтер’єра будинку використано художнє чавунне литво. Огорожа сходів, кронштейни для ліхтарів біля входу, парапетні грати виконано за ескізами О. Беретті. До будівлі з двох сторін примикає чавунна решітка, виконана по малюнку О. Беретті. Решітка являє собою прекрасний зразок чавунного лиття. Оригінальними є рисунки огорожі, деталі брами і хвіртки. Ці мотиви згодом було використано архітектором П. Альошиним в огорожі Педагогічного музею (вул. Володимирська, 57).

Список використаної літератури:
1. Альошин П. Батько і син Беретті / П. Альошин // Архітектура Радянської України. – 1938. – № 3. – С. 39-49 : іл.
2. Викентий Иванович Беретти (1781-1842). Александр Викентиевич Беретти (1816-1895) : [о деятельности знаменитых архитекторов в Киеве] // Киев. ведомости. – 2004. – 13 мая (№ 98). – С. 8-9 : ил.
3. Київ. Пансіон Левашової по вул. Володимирській, 54 (Президія НАН України). – [195-].- 1 фот.
4. Ле І. Київ – центр української соціалістичної культури / І. Ле // Соціалістичний Київ. – 1937. – №10. – С. 26-31 : фот.
5. Малаков Д. Київ – українська столиця / Д. Малаков, І. Гирич // Пам’ятки України : історія та культура. – 2012. – № 5. – С. 20-33 : кольор. іл.
6. Мельник О. Київ Михайла Грушевського / Ольга Мельник // Пам’ятки України. – 2013. – № 10. – С. 16-29.
7. Пансіон графині Левашової Є. В. (будинок Президії НАН України) 1850-ті рр. – 1892 // Звід пам”яток історії та культури України : у 28 т. Київ. – Київ, 1999. – Кн.1, ч. 1. – С. 276-277.
8. Таран Л. Класика Беретті : [щодо архітектур. проектів батька і сина – В. І. і О. В. Беретті у Києві] / Л. Таран // Веч. Київ. – 2005. – 14 трав. (№ 86). – С. 8.