Століттями історія архітектури являла собою, насамперед, історію храмового будівництва. Культові споруди ставали домінантами архітектурних ансамблів, визначали головні напрямки розвитку архітектурних форм і стилів. У другій половині ХІХ ст. храмові споруди втратили свою унікальність, певною мірою типізуються. Проте в імперській Росії їх проектування й будівництво залишались справою першочергової уваги.
Зведення сакральних споруд – храмів, каплиць, дзвіниць, монастирських келій, і трапезних, готелів для прочан, чернецьких шпиталів і богаділень підлягала особливій регламентації. Існував «Устав о зданиях церковных и других молитвенных». Окрім того, православне церковне будівництво в Російській імперії підлягало спеціальному піклуванню влади. Фінансування православного будівництва здійснювалось або власним коштом монастирів чи парафій, або за рахунок держави.Прикладом надзвичайно тривалого будівництва й оздоблення може слугувати Володимирський собор у м. Києві. Для завідування справами із спорудження храму «во имя св. князя Владимира по предложенію митрополита Филарета, Киевской Духовной Консисторией, в сентябре 1852 года, был организован особый комитет» «относительно сооружения в Киеве соборного храма во имя Просветителя России Святого Равноапостольного князя Владимира». Було оголошено збір пожертв по всій Росії. З 1855 до 1859 рр. було зібрано 99849 р. 30 коп. Проект, запропонований І. Штромом, потребував значно більших коштів – 700000 тис. руб. У 1862 р. відбулося закладання храму після десятирічної епопеї з організаційними, фінансовими й проектними проблемами. Розпочалася доставка будівельних матеріалів. Майже напередодні закладки храму, у червні місяці, єпархіальний архітектор П. Спарро доповів Комітету про те, що «доставленный подрядчиком Хавалкиным камень для забучивания фундамента столь плохой, что в дело употребить его невозможно, и поэтому просил, в случае, если камень этот не будет заменен другим, класть фундамент прямо из кирпича». Так і було зроблено, тому собор має цегляний дуже міцний фундамент, що й довели проби при наступних перебудовах. П. Спаро подав заяву про відставку з посади єпархіального архітектора. Митрополит Арсеній та Комітет схвалили проект архітектора О. Беретті. Він же очолив будівництво собору.Таким чином, перший етап зведення храму, що тривав 10 років, було завершено. За чотири роки Київ повинен був отримати новий собор. Деякий час будівництво було успішним: споруджено основний обсяг, мали споруджувати куполи. У 1866 р. під час зведення бань у склепіннях та арках нижнього об’єму з’явилися тріщини, що призвело до призупинення зведення собору. Архітектора О. Беретті усунули від керівництва будівництвом над собором. Призначена комісія від Міністерства шляхів сполучення (архітектори Кузьмін та Маєвський) констатувала загрозливий характер пошкоджень і запропонувала заходи щодо їх виправлення. Будівництво призупинили на 10 років.
«Во исполнение Высочайшей воли Министерства Внутренних Дел командировало в Киев известного профессора Р. Б. Бернгарда», який визначив точні причини ушкоджень, розробив детальні розрахунки стійкості стін і арок, засоби надійного зміцнення будівлі. Праця професора Бернгардта лягла в основу проекту добудови і зміцнення будівлі, розробленого в Міністерстві, і на початку липня 1876 р. приступили до виконання цього проекту. Разом з тим асигновано й необхідну суму грошей. Виконавцем робіт призначено В. Ніколаєва і утворено особливий будівельний Комітет під головуванням віце-губернатора С. Гудим-Левковича, в складі членів: губернського інженера Проскурякова, архітектора Юргенса і колишнього будівничого О. Беретті. Роботу зі зміцнення собору було завершено 1882 року. Стіни було укріплено прибудовами й контрфорсами, надбудовано головний купол, завершено тинькарські роботи, покриті дахи бань, повішено дзвони, а споруда увінчалася хрестом.
Собор є прямокутною хрестово-банною триапсидною спорудою, увінчаною сімома банями (п’ять над центральним об’ємом, а дві над нартексом), що формують пірамідальну архітектурну композицію. Розміри у плані: 29, 85 х 54, 93, висота до хреста головної бані – 48, 99. Стіни й склепіння цегляні, покриті листовим залізом, ковані хрести над банями позолочені. Коробові склепіння повздовжніх і поперечних нав виявлено на фасадах, облямованими архівольтами і поясами із сухариків. Членуванням внутрішнього простору відповідають квадратні у перетині контрфорси , увінчані декоративними баньками. Спарені й потрійні аркові вікна з колонками у простінках розміщено у два яруси. Площини фасадів оброблено під руст. Невисокі тамбури трьох виходів накрито сферичним дахом.

У 1883 р. А. Прахов представив Комітету креслення внутрішнього оздоблення собору й іконостасу. У 1885 р. його призначено керівником внутрішнього оздоблення собору та включено до складу будівельного Комітету. А. Прахов запросив для розпису стін собору художників В. Васнецова, М. Нєстєрова, П. Свєдомського, В. Котарбінського. Пізніше М. Врубеля, А. Мамонтова й М. Пімоненка.

 

 

 

 

 

 

 

У 1896 р. оздоблювальні роботи було завершено. 20 серпня 1896 р. собор було урочисто освячено. Незважаючи на те, що Комітет у 1868 р., як зазначалося раніше, відсторонив О. Беретті від керівництва будівельними роботами Володимирського собору через появу тріщин у споруді, архітектор відстоював правильність власного проекту, писав петиції генерал-губернатору О. Дундукову-Корсакову. Після експертизи Бернгардта О. Беретті поновлено в складі Комітету з укріплення й добудови Володимирського собору. Олександру Вікентійовичу не давала спокою його невдача. У 1884 р. він написав полемічну брошуру «О строящемся соборе во имя Св. Владимира в Киеве», у якій зробив спробу виправдатися перед сучасниками й нащадками. З року в рік він відвідував засідання Комітету. Останній раз О. Беретті був присутній на засіданні в лютому 1895 р., а 6 (18 червня) голова Комітету повідомив про смерть О. Береті. Поховали архітектора на Байковому кладовищі поруч з могилою батька.

Список використаних джерел:

1. Забудова Києва доби класичного капіталізму: або коли і як місто стало європейським / за заг. ред.: М. Б. Кальницького, Н. М. Кондель-Пермінової ; авт.: А. Б. Бєломєсяцев [та ін.]. – К. : Варто, 2012. – 559 с. : фот. – Бібліогр.: с. 548-550.
2. Звід пам”яток історії та культури України : енциклопед. вид. У 28 т. : Київ. Кн. 1. Ч. 1 : А-Л / голов. ред. В. Смолій ; відп. ред. тому П. Тронько ; упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. – К. : Голов. ред. Зводу пам”яток історії та культури при вид-ві “Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 1999. – 579 с. : іл. – Бібліогр.: с. 531-546. – Покажч.: с. 549-578.
3. Кальницкий М. Зодчество и зодчие / М. Кальницкий. – К. : Варто, 2012. – 335 с. : ил. – (Киевские истории ; Кн. 2).
4. Київ : Енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1981. – 735 с. : рис., 14 вкл. арк. іл.
5. Киев : энцикл. справ. / под ред. А. В. Кудрицкого. – 2-е изд. – К. : Гл. ред. УРЕ, 1985. – 759 с. : рис., 14 вкл. л. ил.
6. Киев. Владимирский собор : [альбом № 22]. – [б. м.], [19–]. – 14 л. : 15 ил.
7. Соган О. Володимирський собор у Києві // Енциклопедія Сучасної України. Т. 5 : Вод-Гн / НАН України, Наук. т-во ім. Т.Г. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2006. – С. : 110.
8. Собор св. кн. Владимира в Киеве / изд., авт. предисл. С. В. Кульженко, по фот. Н. П. Негеля. – К., 1915. – VIII, 137 с. : 25 вкл. л. ил.
9. Тимофієнко В.І. Зодчі України кінця XVIII-початку XX століть : біограф. довід. / В. І. Тимофієнко ; Голов. упр. містобудування та архітектури київ. міськдержадмін. – К. : НДІТІАМ, 1999. – 477 с. – Бібліогр.: с. 437-475.