Важливим джерелом традицій народної архітектури є об’єкти, що уособлюють багатовіковий досвід та мистецькі надбання українського народу. Хранителями народних звичаїв та традицій є сакральні споруди, в які народні зодчі вкладали свої найкращі здобутки. Незважаючи на плинність часу, окремі з цих споруд збереглися в автентичних формах донині й вражають сучасників своєю красою. Високо оцінюючи надбання народної дерев’яної сакральної архітектури, Комітет всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО ухвалив рішення про внесення до списку культурних надбань людства номінацію «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі» [5, c. 8.] Пропонуємо ознайомитися з церквами Карпатського регіону України, що потрапили до цієї номінації.

На думку багатьох дослідників, церква Святого Духа в с. Потелич Львівської обл. – найстаріший дерев’яний храм України. Зведена в 1502 р., має багатовікову історію. Це тридільний, двоверхий храм з піддашшям на випустах вінців і кронштейнах. Центральний зруб перекритий наметовим верхом з одним заломом, а вівтар – восьмигранним верхом [1, с. 63]. Говорячи про храм, мистецтвознавець П. Юрченко зазначає, що особливу роль у його архітектурі відіграє піддашшя навколо церкви, «створюючи чітке горизонтальне членування, яке збагачує загальний силует забудови і оптично мовби збільшує розміри і особливо висоту» [8, с. 50].

Двоярусний іконостас церкви створено у XVIIст., а завдяки монументальним розписам нави 1620–1640 рр., інтер”єр представляє цінну пам”ятку української архітектури [7, с. 447].

Храм неодноразово реставрували. У 1923 р. ґонт на дахах і стінах було замінено на бляху. Майже 50 років церква була закрита і лише в 1970-х рр. їй повернули ґонтове перекриття та реставрували настінні розписи [6, с. 46]. Церква Святого Духа є однією з пам’яток архітектури національного значення, що належить до найдавніших і найвидатніших творів галицьких шкіл народної архітектури і малярства

Достеменна дата будівництва церкви Святого Юрія в м. Дрогобич Івано-Франківської обл. невідома. За словами мистецтвознавця В. Вечерського, у 1657 р. її перенесено із с. Надіїв. Протягом свого функціонування церква зазнала багатьох перебудов і на кінець XVIIIст. стала тридільною, трибанною. Вкрита ґонтом, складається з квадратного в плані центрального зрубу з маленькими крилосами обабіч, а також гранчастих вівтаря і бабинця [1, с. 109]. Центральний верх домінує над верхами каплиці та вівтаря. Завершують композицію багатозаломні верхи над крилосами. Стіни храму мають легкий нахил у середину [2, с. 69]. Особливо вражає розпис інтер’єру храму, виконаний артіллю під керівництвом Стефана (Поповича) Маляра, та іконостас, виконаний цим же майстром у 1659 р. Яскраві стінописи збереглися до нашого часу. Внутрішній простір нави, бабинця і крилосів церкви поєднаний арками в загальну композицію, в якій архітектура, іконостас та розписи створюють неймовірний архітектурно-мистецький витвір [7, с. 397]. Стилістично поєднується з храмом дерев’яна дзвіниця, зведена у 1679 р. (фото 3.)

Михайлівська церква в с. Ужок Закарпатської обл. зведена в 1745 р. Дослідник Л. Прибєга зауважує, що яскраво виражена триверхість і горизонтальний ритм членувань храму свідчать про його приналежність до бойківського типу, але каркасна вежа над бабинцем – ознака лемківської школи [5, с. 77]. За розплануванням це тризрубний триверхий храм, де квадратний центральний зруб значно більший за зруби вівтаря та бабинця. Домінантна роль нави виявлена в її завершенні, що являє собою чотиригранний верх з трьома невеликими заломами. Чотиригранний верх вівтарного зрубу має лише два заломи [4, с. 67].

Над бабинцем зведено невисоку каркасну вежу, що вища за вівтарне завершення, але поступається завершенню нави. Всю споруду оперізує широке піддашшя, що переходить у дахи вівтаря та бабинця. Композиційною домінантою інтер’єру храму є розвинений угору й добре освітлений простір нави з іконостасом. Вишукані пропорції та мальовничий силует перетворюють церкву на один з найкращих зразків ужоцької локальної групи закарпатських дерев’яних храмів [4, с. 116].

Церква Різдва Богородиці в с. Нижній Вербіж Івано-Франківської обл. – один з найкращих зразків гуцульської архітектури, що ввібрав у себе регіональні форми сакральної архітектури сусідніх регіонів. Будівництво п’ятибанного храму, вкритого ґонтом, розпочалося в 1756 р. та завершенов 1808 р. Згодом церкву було перекрито бляхою майже по всій поверхні. У 1990 р. стару бляху з верхів і ґонт зі стін було знято, а всю церкву повністю обшито новими металевими листами. Нині існує проєкт реставрації храму, що передбачає повернення йому ґонтового даху.

Дерев’яна церква Вознесіння Господнього в смт Ясіня Закарпатської обл. збудована в 1824 р. Інша її назва – Струківська церква – походить від імені Івана Струка, який був зодчим іншої дерев’яної церкви, збудованої на цьому місці в XVI ст. Сьогодні Вознесенська церква вкрита ґонтом, хрещата в плані, п’ятидільна, одноверха. Квадратний центральний зруб, значно ширший від бокових приділів, завершується наметовим покриттям та маківкою з хрестом. Ремена завершуються двосхилими дахами з фронтонами та маківками. Навколо всіх зрубів – широке піддашшя на випустах вінців зрубів [2, с. 64].

Церква Різдва Богородиці (Собору Пресвятої Богородиці, Святого Дмитра) в с. Матків Львівської обл. – перлина бойківської сакральної архітектури [4, с. 168]. У 1838 р. її збудували майстри Самусь Мельникович та Василь Іванович. Від 1949 р. церква стояла зачинена, а після поновлення богослужінь у часи незалежності храм освятили на честь св. Дмитра [3, c. 140]. Церква тридільна, триверха, з трьома основними квадратними в плані зрубами. Обабіч вівтаря – жертовник і дияконник. Три основні зруби увінчані восьмигранними багатоярусними верхами (центральний має п’ять заломів, решта – по чотири). Церкву оточує піддашшя на кронштейнах-виступах вінців. Внутрішній простір усіх зрубів розкритий догори. В інтер”єрі центральний зруб з’єднаний із бабинцем дуже високим арковим вирізом [1, с. 122]. Первісно церква повністю була ґонтова, нині опоряджена шалівкою, а на маківках − бляха.

Церква Святого Духа в м. Рогатин Івано-Франківської обл. – одна з архаїчних пам’яток дерев’яної архітектури Галичини. У виданні «Пам’ятки архітектури та містобудування України» зазначено, що існує багато точок зору на дату зведення церкви (1598, 1644–1645, 1648 рр. тощо.) [4, с. 125]. Сьогодні це тридільний одноверхий храм. Його центральний зруб перекритий чотиригранним наметовим верхом із двома заломами, бабинець і вівтар завершуються відповідно дво- та п’ятиверхими дахами, що переходять у піддашшя. Сучасний вигляд храму склався внаслідок кількох перебудов і ремонтів, зокрема прибудови дзвіниці до церкви з боку бабинця та влаштуванням над центральним верхом додаткового восьмерика з аркадою та високим наметом. У 1999 р. змінено ґонтове перекриття храму [3, с. 147]. За словами дослідника Л. Прибєги, величний бароковий іконостас церкви входить до трійки найдавніших іконостасів України. Він вважається унікальним мистецьким витвором, що поєднує в собі видатні зразки живопису та різьблення [5, с. 88].

Дерев’яна Троїцька церква в м. Жовква Львівської обл. зведена в 1720 р., поєднала в собі традиційні прийоми народного будівництва з ідеями ренесансу [6, с. 28]. Це тридільний трибанний храм, що має квадратну в плані наву, прямокутний бабинець та гранчастий вівтар. Усі зруби оточує широке піддашшя, вони перекриті шоломовидними банями на восьмериках. Дахи, бані й стіна над опасанням церкви вкриті ґонтом [1, с. 65]. Висотно розкриті простори верхів, підпорядковані центральному об’єму споруди, та іконостас XVIIст. створюють унікальний внутрішній простір храму. П’ятиярусний різьблений іконостас, що містить близько п’ятдесяти ікон – визначна пам’ятка мистецтва епохи бароко. Ця церква вважається шедевром архітектури галицької школи дерев’яної народної архітектури, а живопис ікон – одним з найкращих витворів жовківської школи малярства [7, с. 436].

 

Список використаної літератури:

1. Вечерський В. В. Українські дерев’яні храми / В. В. Вечерський. – Київ : Наш час, 2007. – 269 с. : іл.

2. Герчанівська П. Е.Дерев’яні церкви України / П. Е. Герчанівська ; ред. К. Савенок. – Київ : Наук. думка, 1996. – 133 с. : іл.

3. Маленков Р. Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні : путівник / Р. Маленков. – Київ : Комора, 2021. – 235 с. : кольор. іл.

4. Пам’ятки архітектури та містобудування України : довід. Держ. реєстру нац. культур. надбання / В. В. Вечерський [та ін.] ; за ред.: А. П. Мардера, В. В. Вечерського ; редкол.: В. М. Гусаков (голова) [та ін.]. – Київ : Техніка, 2000. – ХV, 327, 319 с. : іл.

5. Прибєга Л. Дерев’яні церкви України / Л. Прибєга ; голов. ред. Н. Прибєга ; фот. А. Прибєга. – Київ : Мистецтво, 2020. – 191 с. : кольор. іл.

6. Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини : путівник / фот.: О. Крушинська та ін. – Київ : Грані-Т, 2007. – 119 с. : іл.

7. Украина и Молдавия : справ.-путеводитель / авт. текста, сост. Г. Н. Логвин ; рец. Д. Н. Яблонский. – Изд. 2-е, испр. и доп. – Москва : Искусство ; Лейпциг : Эдицион, [1986]. – XLV, 493, [3] с. : ил., карты.

8. Юрченко П. Г. Дерев’яна архітектура України/ П. Г. Юрченко. – Київ : Будівельник, 1970. – 191 с.