Історична доля та геополітична роль м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. була визначена його місцезнаходженням. Експерти ЮНЕСКО, визначаючи унікальність міста-фортеці та оцінюючи його за світовою шкалою культруних цінностей, ініціювали номінування до Списку всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО спільного витвору Природи й Людини – каньойну р. Смотрич з унікальною системою фортифікацій [4, c. 8]. Декілька десятиліть поспіль проводилися архітектурно-археологічні дослідження оборонних споруд м. Кам’янець-Подільський під керівництвом та за безпосередньої участі архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких. За їх проєктами «в контексті програми у 2003–2011 рр. проводилися роботи з консервації та реставрації об’єктів Старого замку. Зокрема вивчення Замкового мосту – найстаршого мосту Центрально-Східної Європи» [4, c. 9].

Замковий міст – найзагадковіша споруда Кам’янця-Подільського – нині являє собою суцільний кам’яний мур завдовжки 88 м, що з’єднує Старий замок з містом. Він мало нагадує міст і скоріше сприймається як гребля: ширина мосту вгорі – 6,5 м, внизу – 11 м, висота від урізу води до дорожнього полотна з півночі – 24 м, з підня – 28 м [1, c. 91–92].

Нині мурований міст, що називається Замковий міст, є спорудою, дещо подібною до саркофага, суцільних мурів досить пізнього походження (кінця XVII–XIX ст.), які закривають набагато давніший об’єкт, а власне мурований п’ятипрогінний арковий міст з готичними арками [3, c. 13].

Архітекторам вдалося дістатися до внутрішньої частини мосту і дослідити стародавні арки, які знаходяться на глибині 3–4 м від дорожнього полотна [1, c. 92]. Науковці, на основі дослідження складу будівельних розчинів конструктивних елементів мосту та певних історичних прикладів римського мостобудування, встановили, що Замковий міст зведений приблизно на початку ІІ ст. н. е. Згідно з гіпотезою українських архітекторок Євгенії та Ольги Пламеницьких, підтриманою польським фахівцем з містобудування Я. Римшею, появу мосту можна пов’язувати з часом Траянових воєн та будівельною діяльністю римських легіонерів, які контролювали Наддністрянщину [1, c. 94].

Міст постав на скелястому гребені перешийку, майже вкритого водами Смотрича. Зручною для будівництва такиймайданчик назвати аж ніяк не можна, і треба було мати неабиякий досвід, щоб збудувати міцну конструкцію з п’яти мурованих пілонів заввишки 8 м. Ширина мосту разом з виносом хідника становила понад 4 м, відповідаючи пересічним габаритам римських військових доріг (4–5 м). Вісь мосту була ламаною, а відстань між пілонами – різною, від 4,5 до 7 м, оскільки через нерівності скельного перешийку та стрімку течію будівничі змушені були вибирати зручні для пілонів уступи скелі. Будували з місцевого вапняку на складному мурувальному розчині, який за властивостями відповідав вимогам римського будівництва. Зокрема, в нижній частині пілонів, яка була вкрита водою, застосовано розчин з домішками, що надавали йому специфічної властивості: він тверднув у контакті з водою. Будівничі досягли вражаючої міцності й стійкості пілонів, які зберегли монолітність, і дослідники змушені були застосувати спеціальне обладнання, щоб відколоти з мурування будівельний розчин для аналізу. Хідник мосту було влаштовано правдоподібно по дерев’яних аркових фермах, що лежали на пілонах: така конструкція була найбільш логічною[2, c. 88–89].

Дослідники провели порівняння Замкового мосту з рельєфним зображенням мосту «на найвідомішому автетичному джерелі інформації про побут, фортифікаційне мистецтво, містобудування та архітектуру Дакії – колони Траяна» [2, c. 89]. Отже, за словами О. Пламеницької: «Теоретично можна припустити, що на колоні Траяна зображено міст у Кам’янці як найбільш висунутий на північ пункт військово-інженерної діяльності римлян. Але не будемо вдаватися до таких сміливих висновків. Для нас наразі важливо те, що кам’янецький міст міг бути військовим римським мостом, збудованим за концепцією Аполлодора Дамаського – військового інженера і учасника дакійської кампанії Траяна»[2, c. 90].

І якщо ранній історичний період Замкового мосту ще потребує досліджень та вивчення, то пізніша частина історичних відомостей про міст вже не викликає сумнівів у дослідників. Наприкінці ХІІІ ст. скориговано фортифікаційну концепцію острова. Система укріплень міста зазнала першої серйозної модернізації [4, c. 169]. З прибуттям в ХІІІ ст. вірменських переселенців почалося освоєння південної частини острова, що являла собою терасовий схил [2, с. 96]. Вони уфортифікували терасу (пізніше названу Вірменським бастіоном) над дорогою, що проходила до міста від Замкового мосту [2, с. 100]. Вірмени реконструювали головну міську артерію – Замковий міст: верхню дерев”яну конструкцію мостового хідника (або попередні муровані арки) замінили на муровані стілчасті арки, перетворивши споруду на арковий віадук [4, c. 170].

Відомо, що міст, як аркова споруда, існував у XV ст. На його кінцях стояли надбрамні башти: на західному кінці з боку Старого замку – перша, велика, що пізніше називалася баштою Святої Анни; вона була розібрана у 1876 р. при розширенні дороги [1, c. 91]. Башта Святої Анни замикала виїзд з міста через Замковий міст. Між східним фасадом башти та Замковим мостом у межах останнього мостового прогону, який було розібрано, влаштували звідний міст, полотно якого, піднімаючись за допомогою спеціальних ланцюгів, ставало вертикально в спеціальну прямокутну нішу, в якій знаходилася арка проїзду на східному фасаді [2, с. 116]. На східному кінці мосту стояла друга надбрамна башта – менша, зруйнована турками 1672 р. Від неї залишився невеличкий заокруглений виступ на південному фасаді мосту [1, c. 91]. Між баштами вздовж мосту було зроблено кам”яні парапети заввишки близько 2 м, а в них бійниці для обстрілу доріг, що проходили низом каньйону під мостом [2, с. 116]. Укріплення Замкового мосту плавно переходять у мури нижньої північної тераси замкового мису. О. Пламеницька зазначає: «Отже, в пізньолитовський період концепцію мосту як оборонної реверсної системи було остаточно сформовано. За часів Середньовіччя ця концепція в засаді не зазнала змін; натомість змінилася принципова конструктивна схема мосту, доповнена наприкінці ХІІІ – в першій половині XIV ст. готичними арками, якими з’єднали стародавні кам”яні пілони. З появою мурованих арок з”явилися муровані парапети» [4, с. 278].

Подальша доля Замкового мосту, який за архівними документами 1540-х рр. відомий як «PonsArcis» (Замковий міст), була пов’язана з маштабними фортифікаційними роботами по спорудженню та реконструкції системи укріплень нижнього берега каньйону Смотрича [4, с. 278]. У першій третині XVI ст. західний в’їзд на острів через Замковий міст було посилено: на верхній зі скельних терас, якими дорога піднімалася від мосту доміста, на основі давнішої оборонної споруди звели потужний полігональний Вірменський бастіон [4, c. 593]. У 1544 р. під час реконструкції Замку, проведеної Іовом Претфусом, під мостом у скелі пробили склепічнастий арковий канал. Причиною було те, що Смотрич у ті часи був повноводнішим, і під час повеней вода завдавала величезних збитків фортифікаціям і млинам у каньйоні. Канал під мостом дозволяв спускати частину води напряму, зменшуючи її потік у каньйоні [1, c. 91–92]. Отже, польські фортифікатори перетворили міст на оборонно-гідротехнічну споруду, включивши його до системи споруд, що наповнювали каньйон Смотрича водою [1, c. 95]. До робіт на Замковому мості наприкінці XVI ст. повернувся генеральний кам’янецький староста Ян Потоцький: за описами 1613 р. він підняв мостові парапети до висоти 4-х ліктів (2,3 м), перетворивши міст на оборонну галерею завдовжки 90 м упоперек каньйону-рову. Ця оборонна споруда за часів Середньовіччя була досконалою вогневою позицією, яка могла необмежений час тримати під обстрілом найважливіші ділянки [4, с. 369]. XVI ст. було періодом остаточного формування архітектури антично-середньовічного віадуку [1, c. 95].

Руйнація мурованих мостових парапетів та аркової конструкції середньовічного віадуку – основної комунікації між містом і замком – при артилерійському штурмі Кам’янця 1672 р. стала справою кількох днів [4, с. 369]. Серйозні ушкодження мосту відтермінували його ремонт аж на 13 років: масштабну реконструкцію комунікації між замком та містом турки розпочали лише 1865 р. [4, с. 415]. Вона полягала у зведенні поверх пошкоджених мостових арок додаткової аркової конструкції та в обмуруванні мосту з обох боків потужними мурами з засипкою простору між арками. Стародавній арковий міст було поховано у своєрідному «саркофазі». Зовні міст став потужнішим і ширшим [1, c. 93]. З огляду на це турецькі інженери перетворили середньовічний мурований арковий віадук на суцільну кам’яно-земляну конструкцію – батардо – між замковим мисом та островом і водночас – на греблю між верхнім та нижнім б’єфами річки. Ескарпові мури було піднято над рівнем проїжджої частини мосту у вигляді високих, заввишки 2,3 м, парапетів із бійницями. У процесі виконання обмурівки шелигу арки водопереливного отвору під мостом було понижено втретє: три рівні водопереливного отвору [4, c. 428].

Поспіхом проведені роботи 1685–1687 рр. далися взнаки: впродовж XVIII–XIX ст. ескарповані мури неодноразово відшаровувалися та руйнувалися. Їх відновлювали польські фортифікатори Анджей Гловер, Ян де Вітте. У пам”ять про значний ремонт мосту, виконаний у 1766 р. Яном де Вітте, на південному фасаді мосту було вмуровано пам’ятну дошку [4, c. 437].

У 1766 р. під мостом був водопереливний канал у скелі, яким з верхнього б’єфа до нижнього спускали в період повеней надлишкову воду, що загрожувала укріпленням та забудові в каньйоні. Певна кількість води поступала через канал постійно, і її використовували, збудувавши під мостом з південного боку млин[4, c. 471]. Після пошкодження Замкового мосту весняною повінню 1715 р. у нижній частині скельного перешийку під мостом було пробито другий наскрізний водопереливний канал, до якого з верхнього рівня мосту провадили криті сходи [1, c. 93]. На цьому каналі також були поставлені млини. Для збільшення подачі води розширили отвір каналу, але скеля дала тріщину, і вода вирвала чималий масив під мостом, що спричинило ремонт і замурування одного з отворів. Млини ж під мостом функціонували до початку ХХ ст. [4, c. 472].

У середині ХІХ ст. сталося кілька серйозних обрушень ескарпових мурів Замкового мосту, під якими оголилася його складна внутрішня конструкція, що перебувала в аварійному стані. Втім, на її інженерний ремонт місцеві архітектори не наважилися, обмежившись ремонтом обмурування та розширенням дорожнього полотна [4, c. 530]. По обидва боки Замкового мосту, впритул до його бічних мурів, в ХІХ ст. споруджено муровані сходи, якими можна спуститися в каньйон, продовжуючи мандрівку мальовничим берегом Смотрича, який в давнину називали «долиною» [1, c. 95].

У 1942 р., під час Другої світової війни, німецькі військові інженери поклали поверх стародавніх арок шар засипки завтовшки близько 3 м та надмурували бічні турецькі мури. По цій важкій «платформі», покладеній на турецький «саркофаг», вони змогли пропустити важку військову техніку. Це ще більше погіршило стан мосту [1, c. 92–93].

Дослідження Замкового мосту розпочалося 1980 р. у зв’язку з його аварійним станом. Як показали

дослідження, мостові арки були деструктуровані численними кавернами і тріщинами та знаходились в аварійному стані, а забутівка аркових прогонів, перезволожена через просочення всередину мосту води, просіла настільки, що під арками можна було стояти в повний зріст. Бічний тиск забутівки зсередини на ексарпові мури спричинив їх випучування й зволоження. У 1982 р. міст закрили для транспорту. Наступні дослідження було проведено лише через 10 років [4, c. 548].

У 1996 р. Замковий міст знову нагадав про себе обрушенням частини скельної основи. З ініціативи О. Пламеницької було розпочато співпрацю між Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування та Варшавським науково-дослідним інститутом доріг і мостів щодо реконструкції, реставрації та відновлення антично-середньовічного ядра Замкового мосту. Актуальність роботи побільшувалася включенням у 2000 р. Замкового мосту до Списку 100 пам”яток світу, що перебувають під загрозою знищення і знаходяться під опікою фонду WorldMonumentsFund. Для реалізації програми співпраці було створено добродійний фонд «Замковий міст» (президент О. Пламеницька) та фундацію «Most» (президент Я. Римша) під опікою Українського та Польського комітетів ICOMOS.

Робочийпроєкт реставрації мосту, виконаний на основі ескізного проєкту, розробив міжнародний науково-проєктний колектив у складі О. Пламеницької (керівник), Я. Римші, Є. Осадчого, А. Кучерявого та Ю. Стріленко [4, c. 548].

Будівельні роботи, в результаті яких міст має теперішній вигляд, було завершено у 2005 р. На жаль, під час виконання будівельних робіт не було з’ясовано технічні параметри мосту – загальну кількість прогонів, стан всіх пілонів та арок тощо. Поверх недослідженої конструкції влаштували залізобетонну плиту. У наступні роки ремонтні роботи продовжували – суцільно обмуровували скельну основу пам’ятки та ін”єктували шви ескарпових мурів [4, c. 560].

Сподіваємося, що в подальшому продовжаться дослідження та вивчення історії одного з ключових оборонних об’єктів м. Кам’янець-Подільський – Замкового мосту, а також буде здійснена досконала його реставрація. Тому що на тверде переконання О. Пламеницької: «Реставрація Замкового Мосту Кам’янці-Подільському дозволить повернути Європі ще одну пам’ятку світового заначення, яка через дві тисячі років знову стане мостом між латинською та слов’янською культурами» [3, c. 20].

Список використанної літератури:

1. Кам’янець-Подільський : турист. путівник / наук. ред. О. Пламеницька. – Львів : Центр Європи, 2003. – 320 с.: іл.

2. Пламеницька О. А. Кам’янець-Подільський / О. А. Пламеницька. – Київ: Абрис, 2004. – 255 с.: кольор. іл., фот. – (Малі історичні міста України). – Бібліогр. в прим.

3. Пламеницька О. А. Кам’янець-Подільський за римських часів = Kamieniec Podolski w czasach uzymskich = Kamyanets Podilsky in Roman times: [Міжнародний симпозіум 8–10 жовтня 1997 р.] / O. A. Plamenytska, J. Rymsza. – Кам’янець-Подільський, 1997. – 43 с.: іл. – Текст укр., пол. та англ. мовами. – Бібліогр.: с. 43.

4. Пламеницька О. А. Фортеця Кам’янець = Castrum Camenecensis: (пізньоантичний – ранньомодерний час) / О. А. Пламеницька – Кам’янець-Подільський: Сисин О. В.: АБЕТКА, 2012. – 671 с.: кольор. іл. + 1 карта. – Бібліогр.: с. 626–646.