Троїцький народний будинок – зразок нового типу культурно-просвітницького закладу початку ХХ ст., у раціоналістичних архітектурних формах якого максимально застосовані конструктивні й декоративні можливості цегляного мурування.

Будівля зведена в 1901–1902 рр. за ініціативи членів Київського товариства грамотності, що засновано в 1882 р. з метою поширення початкової освіти на українських землях [2, с. 473].

У 1899 р. члени товариства звернулися до Київської міської думи з проханням надати земельну ділянку саме на Троїцькій площі, обумовлюючи це зручним її розташуванням. У 1900 р. на засіданні міської думи для цих цілей виділено ділянку площею 750 кв. сажнів.

10 липня 1901 р. будівельне управління міського управління затвердило проєкт архітектора Г. Антоновського в співавторстві з В. Осьмаком [1, с. 35].

12 липня 1901 р. відбулася урочиста закладка двоповерхової будівлі [6, с. 19; 7, с. 246]. Будівництво здійснив відомий київський підрядчик Л. Гінзбург. Через хворобу Г. Антоновського нагляд за будівництвом здійснював цивільний інженер П. Голландський [2, с. 474].

Будівництво народного будинку Київського товариства грамотності, який пізніше отримав назву Троїцький народний будинок, здійснювалося на кошти благодійників, зокрема, Л. Бродського, М. Терещенка й інших меценатів. Про це свідчить оголошення, опубліковане в «Киевской газете» в жовтні 1900 р.: «В актовому залі університету св. Володимира у вівторок і середу 3–4 жовтня Г. Александровський прочитає дві публічні лекції про Максима Горького. Збір з лекцій призначається для посилення коштів на будівництво Народного будинку Київського товариства грамотності» [5, с. 91]. Освячення й урочистий акт відкриття відбувся 15 листопада 1902 р. [6, с. 21].

Будівлю побудували на розі вулиць Великої Васильківської і Жилянської. Первісно будинок мав адресу вул. Велика Васильківська, 51, нині вул. Велика Васильківська, 53/3 [7, с. 1943].

Двоповерховий Троїцький народний будинок за планом прямокутний, видовжений по вісі захід-схід. Сама будівля цегляна, фасади тиньковані, пофарбовані. На повздовжній вісі послідовно розташовані вестибюль, фойє, зала для глядачів і сценічна частина. Для планувальної структури характерне центральне розташування зали для глядачів, до якої зі сходу прилягає сценічна коробка, з півдня, заходу й півночі її оточують приміщення фойє та кулуарів. Глядацька зала розрахована на 1006 глядачів і складається з партеру та двох ярусів балконів, що спираються на чавунні колони. Дах над високими об’ємами зали для глядачів і сценічної коробки скісний на кроквяних фермах [7, с. 1943].

Декоративне оздоблення фасаду виконано з цегли. Горизонтальний гурт, що розташований на всіх фасадах будівлі, поділяє її на два поверхи. Великі прямокутні вікна мають видовжені пропорції, невластиві театральним будівлям. Над вікнами розташовано клинчасті перемички з розвиненим замковим каменем. Вузькі простінки оформлено пілястрами. Завершує будівлю карниз простого рисунка, а в рисах будівлі вбачається вплив архітектури модерну. Стіни сходових клітин рустовані, прорізані арковими віконними отворами. Західний фасад декоровано найпишніше − у центрі возвеличується аттиковий півповерх, що відповідає висоті зали для глядачів. Над вікнами другого поверху розташовано фрагменти ліпленого декору. На центральному фасаді на рівні третього поверху в овальних нішах розташовані погруддя Т. Шевченка й М. Гоголя [3, с. 141]. Ліпленим декором оздоблено стелі, сценічний портал, огородженнях балконів.

У 1906 р. будівлю перебудовано: до східного фасаду головного об’єму споруди здійснено прибудову додаткового приміщення.

До 1908 р. в цій будівлі функціонував народний будинок Київського товариства грамотності, у 1907–1916 рр. – театр М. К. Садовського, а згодом ряд українських театральних колективів. У 1934 р. будівлю передано новоствореному Театру музичної комедії [4, с. 250].

У 1970-х рр. у будівлі театру оперети проводилася реконструкція, під час якої, ймовірно, було розширено прибудову для виробничих служб театру й здійснено внутрішнє перепланування [6, с. 26].

Глобальна реконструкція будівлі відбулася в 2010–2020-х р., у ході якої було змінено інтер’єр глядацької зали, замінено крісла для глядачів, встановлено сучасну систему освітлення й звуку, опоряджено екстер’єр будівлі.

Список використаної літератури:

1. Бойко Н. Столичный театр оперетты ждет обновление / Н. Бойко // Строительство & реконструкция. – 2010. – № 7. – С. 35 : цв. ил.

2. Друг О. М. Вулицями старого Києва / О. М. Друг. – Львів : Світ, 2013. – 543 с. : кольор. іл., фот.

3. К постройке народного дома // Киевская старина : ежемесяч. ист. журн. – 1902. – Т. 78, Сент. – С. 141.

4. Ковалинский В.         Киевские хроники. Кн. 2. Юбилеи 2012. События. Персоналии / В. Ковалинский. – Киев : Варто, 2012. – 318 с. : ил.

5. Петров С. Видавнича діяльність Київського товариства грамотності / С. Петров // Друкарство. – 2004. – № 1. – С. 88–91 : іл.

6. Троїцький народний будинок Київського товариства грамотності (тепер Київський державний академічний театр оперети), 1902 р., за адресою: вулиця Червоноармійська (Велика Васильківська), 53/3, Печерський район, м. Київ : іст.-архітектур. довідка / Всеукр. наук.-метод. та дослід.-інформ. центр архітектур. спадщини ; викон. І. Дубська. – Київ : [б. в.], 2010. – 75 арк. : кольор. іл.