18 квітня 2023 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася лекція Олени Мокроусової «Українські архітектори в роки Другої світової війни: життєвий простір та професійна діяльність».
Відкрила захід Світлана Шостак, завідувач відділу соціокультурної діяльності, яка зазначила, що тема вибрана лекторкою невипадково. Більше року ми живемо в стані повномасштабної війни й виборюємо право на свободу та вільне життя, і платимо за це найвищу ціну. Понад вісімдесят років тому на українських землях теж була війна, але і в той непростий період жили й працювали люди. Про архітектурне життя тогочасного періоду розповіла Олена Мокроусова.Олена Мокроусова – історик архітектури, пам’яткознавець, кандидат історичних наук, головний спеціаліст Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури та заповідних територій. Автор понад 140 наукових і науково-популярних статей з історії будівництва та архітектури Києва, пов’язаних із темою персоналій.

Пані Олена привітала присутніх із Днем пам’яток історії і культури, яке традиційно відзначають в Україні 18 квітня, і нагадала, що ми всі маємо докладати чимало зусиль, щоб надалі зберігати багату культурну спадщину нашої країни.

Олена Мокроусова багато років займається біографістикою українських, зокрема київських, архітекторів, що дозволило їй у складних умовах виокремити серед напрацьованого матеріалу максимально актуальні, співзвучні до сьогодення факти. В основу лекції-дослідження лягли архівні документи, матеріали Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного, численні книжки, статті, матеріали приватних архівів нащадків архітекторів.

Лекторка зазначила, що «напередодні війни, у 1941 р., професійне коло українських архітекторів складалося з метрів старої школи (дорадянської) і покоління тих, хто отримав освіту в 1920–30-х рр. Багато хто з них потрапив в організовану евакуацію. Але деякі архітектори з різних причин залишилися в рідних окупованих містах: похилий вік, стан здоров’я, родинні проблеми або відсутність можливості виїхати. Фахівці, які залишилися, працювала за фахом у новоутворених органах влади або виконували приватні замовлення».

Дослідниця умовно поділила свою доповідь на чотири частини, відповідно стану, в якому опинилися архітектори в той непростий час: ті, хто залишилися в Україні і працювали під окупацією, ті, хто евакуювалися й там продовжили свою трудову діяльність, фронтовики, а також ті, що емігрували з різних причин. Про складне життя українських зодчих під час війни, і про їхні часто не добровільні, а вимушені вчинки, розповілаОлена Мокроусова. Зокрема, проПавла Альошина і його доньку-архітекторку Ольгу Альошину, Олександра Вербицького, архітекторок-сестер Ніну і Наталію Геккер,Володимира Заболотного,Миколу Шехоніна, Олександра Недопаку, Сергія Григор’єва, Василяй Федора Кричевських та інших.Особливу увагу приділила лекторкаПавлу Альошину, дослідженню біографії якого присвячена значна частина її наукового доробку. Залишившись у Києві, митець разом з іншими діячами науки і культури брав участь у культурному і професійному житті, яке не припинялося під час окупації. Працював фахово – консультував, виконував приватні замовлення. На той час донька Павла Федотовича, архітекторка Ольга Альошина, воювала на фронті, отримала поранення.Серед тих, хто опинився в евакуації був Володимир Заболотний– професор, засновник і президент Академії архітектури України, один з авторів проекту будинку Верховної Ради України. Евакуаційний період був плідний для архітектора – розробляв плани відновлення зруйнованих під час війни міст та історичних пам’яток, завдяки яким Україна мала змогу швидко відновитися. Проектував експериментальні будинки з високоміцного гіпсу з архітектурно-декоративним оздобленням в українському народному стилі для Башкирії.

Загалом, після вигнання німецьких окупантів, більшість архітекторів повернулася в Україну і продовжила свою фахову діяльність, але були й ті, що пішли з німцями, опинилися в еміграції. Мова йде про знані постаті української архітектури. Інформації зібрано достатньо та внутрішня мотивація таких рішень нам не відома.

Проблема вибору – основна тема, лейтмотив лекції, як наголосила сама пані Олена, і кожен робив його самостійно, що вплинуло на подальшу долю митців.

Підсумовуючи сказане, дослідниця зазначила, що може здатися дивним, але архітектори й будівельники, які не побоялися залишитися в Україні й працювали на окупованих територіях, продовжили фахову діяльність після війни. Репресований майже ніхто не був, хоча не всі змогли продовжити успішну кар’єру. Це можна пояснити крайньою потребою в професіоналах для повоєнної відбудови країни.

Завершився захід неформальним спілкуванням з лекторкою та переглядом фондової книжкової виставки «Українські архітектори: життєвий простір та професійна діяльність», на якій було представлено особові листки членів Академії архітектури УРСР, унікальні світлини архітектурних споруд, періодичні видання та книжки.

На бібліотечному каналі YouTube розміщено запис прямої трансляції заходу. Переглянути за посиланням >>>