5 листопада 2025 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулось урочисте відкриття оновленої і доповненої виставки в межах Міжнародного культурно-просвітницького проєкту «Ляльки для ненароджених». Автор і керівник проєкту Тетяна Золочевська (Бремен, Німеччина), координатор проєкту й куратор виставки Валерія Левківська.
Мета проєкту – вшанування пам’яті українців, що жили під час Голодомору 1932–1933 років; збір спогадів про ті важкі роки, які збереглися в родинах українських майстрів по всьому світу; передати дітям правду про болючі події в Україні в емоційних лялькових композиціях, які створені на основі історичних фактів. Проєкт розпочався з 2017 року.
Під час проєкту збиралися родинні спогади, загалом зібрано 60 спогадів, багато вивчено документальних джерел, проаналізовано монументальні пам’ятники й художні роботи, присвячені темі Голодомору, тобто проводилася велика дослідницька робота для того, щоб у 2018 році в Генеральному консульстві України в м. Гамбурзі була представлена перша виставка «Ляльки для ненароджених» у дні вшанування пам’яті жертв Голодомору. Наступна виставка відбулась у м. Бремені. Потім виставка повернулася в Україну. У листопаді-грудні 2023 року виставки відбулися в містах Чигирині, Харкові й Черкасах. У березні-квітні 2024 року в Національному музеї медицини України, а потім півтора роки виставка експонувалася в м. Хмельницькому, у першому музеї пам’яті Голодомору Державного історико-культурного заповідника «Межибіж».
Захід відкрила Наталія Світла, директор бібліотеки, яка привітала гостей заходу й наголосила, що це восьма виставка проєкту «Ляльки для ненароджених», присвяченій висвітленню теми Голодомору 1932–1933 років. Виставка доповнена новими ляльковими експозиціями, унікальними інсталяціями, художніми роботами й документами з бібліотечного фонду. Також вона зазначила, що підготовчий період тривав півтори роки й проходив у тісній співпраці з учасниками та партнерами. У виставковому проєкті взяли участь українсько-німецька спілка «Колос», громадська організація «Обрядова культура України», творча група «Авторська лялька-мотанка», Київський національний університет будівництва і архітектури, кримськотатарський ліцей «Бірлік Скул».
Продовжила захід Валерія Левківська, голова ГО «Обрядова культура України», яка зазначила, що до експозиції увійшли від 35 майстринь 43 лялькові композиції, що емоційно й зворушливо демонструють страшні події Голодомору 1932–1933 років. Кожна лялькова експозиція – це відтворення болю, страждань і реальних історій, тому вони такі правдиві й по-справжньому хвилюють і чіпають за душу кожного, бо немає в Україні родини, яку б не зачепила трагедія Голодомору.
Жертв Голодомору учасники заходу вшанували хвилиною мовчання.
Пані Валерія зазначила, що спогади про трагічні події в історії України знаходять відображення в сучасних дослідженнях і, користуючись нагодою, хоче подарувати бібліотеці книжку «Молитва Миколи Мазура за Україну» (2015) від Олега Погорільця, директора Державного історико-культурного заповідника «Межибіж». Це збірник статей, присвячених творцеві Музею пам’яті Голодомору 1932–1933 років на Хмельниччині народному художнику України М. І. Мазуру (1948–2015).
Продовжив захід Андрій Іванець, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду, який підкреслив, що в 1930 році зафіксовано понад 4 тисячі повстань і масових актів протесту українців. Це відповідь на питання за що вбивали тоді і за що вбивають зараз. Тоді знищити Україну не вдалося, але через майже 100 років росія знову хоче повного знищення України. За роки колишнього СРСР тема Голодомору просто замовчувалася, такої теми не існувало.
У 1987 році факт голоду 1932–1933 років називали «продовольчою кризою». Тільки завдяки ініціативі Української діаспори була організована комісія, що збирала докази як усні, так і документальні про голодомор. На основі цих доказів було виявлено, що дійсно був геноцид і тільки тоді СРСР визнав, що був голод, викликаний природними катаклізмами, і тодішня комуністична партія робила все, щоб побороти цю проблему. Це, звичайно, була повня брехня, не було ніякої посухи в 1932–1933 роках. Саме партія спланувала найбільшу в історії людства катастрофу, у такий нелюдський спосіб діюча влада намагалася знищити українську націю. Вона не змогла підкорити Україну в 1917, 1919, 1920-х роках, тому наприкінці 1920-х років тодішня комуністична влада розпочинає війну із селянством, останнім класом власників. Світ тоді на це не відреагував. У 1932–1933 роках загинуло 3,9 млн наших співвітчизників. Сьогодні Україна – незалежна держава, яка має підтримку світу й ситуація інша. Нині ми повернули собі право на пам’ять, вшановуємо жертв, зокрема, через мистецтво, через символи, що дозволяють долати травми, ставати сильнішими. Це наочно демонструє виставка, що є прикладом такої особистісної роботи над травмою, переосмисленням тих подій.
На заході виступив Євген Бондаренко, керівник відділу інформаційного забезпечення Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, який зазначив актуальність виставки на тлі викликів сьогодення. Він, зокрема, повідомив, що існування України це загроза для країни агресора, тому що країна не готова змінювати власну ідентичність. Для цього варто відновлювати ті сторінки історії, щоб вони ставали не тільки елементом болю, а більше елементом пам’яті про людей, які в тяжкі часи не втрачали свою ідентичність, чинили супротив.
Олександр Кащенко, український архітектор, доктор архітектури, декан архітектурного факультету КНУБА, який зауважив, що бібліотека є культурологічним центром відзначення пам’яті подій українського народу. Голодомор – це не тільки трагедія українського народу, а й приклад стійкості нашого народу, який досяг незалежності й наразі виборює право на існування та обов’язково переможе. На факультеті студенти вивчають ці події, пишуть реферати, досліджують, ведуть дискусії, готують експозиційні матеріали. Він також підкреслив важливість виставки для підростаючого покоління.
Ольга Кича, директор Кримськотатарського ліцею «Бірлік Скул», розказала про замовчування теми геноциду українців у радянські часи й про історію Голодомору в Криму. Тільки в 2006 році Верховна Рада України оголосила 1932–1933 роки – геноцидом українського народу. Також пані Ольга зазначила про важливість перших озвучувань про події Голодомору в Україні. Це Гарольд Джонс, який у 1933 році опублікував у західній пресі жахливу правду про голод в Україні. Це правник Рафал Лемкін, який перший назвав голодомор геноцидом. Тимофій Сосновий, який першим на основі статистики підрахував кількість людських втрат від Голодомору. Всі вони говорили про Голодомор у розквіт радянського союзу. Ці голоси мають звучати, як і голоси наших предків, це пам’ять про події, про які не можна мовчати.
Також на захід завітали майстрині, авторки лялькових композицій.
Після завершення урочистого відкриття Валерія Левківська провела кураторську екскурсію виставкою. Загалом експонати й інсталяції розподілені за тематичними блоками, а саме: «Голодомор. Скульптури», «Коржики. Мерзла картопля. Останнє зерня», «Круки Голодомору», «Червоний терор», «Стривожена мати», «Вокзал смерті», «Розкуркулення. 5 колосків. Сибір», «Незабудки пам’яті. Голодомор», інсталяції «Втрачена спадщина» і картина Софії Кичі «а ми дивились і мовчали» за мотивами невідомого художника від Кримськотатарського ліцею «Бірлік Скул», «Страта голодом» від Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного, «Ми пам’ятаємо! Ми сильні!» від ГО «Обрядова культура України». Художні роботи студентів і викладачів КНУБА надали яскравих акцентів експозиції виставки.
Валерія Левківська під час екскурсії розповіла про незабудки. Ідея створити панно «Незабудки» з’явилася під час виставки у 2024 році у Національному музеї медицини України. На закритті виставки в музеї майстриня Наталія Семенюк представила панно «Незабудки», а майстриня Юлія Команько нещодавно закінчила композицію, яка органічно вписалася в інсталяцію «Незабудки» і вперше була представлена на виставці. Знак квітки незабудки, як символа пам’яті жертв Голодомору, розроблений у 1986 році учителями цілоденної школи св. Софії в Миссиссаґа в Канаді. Це були часи, коли влада Радянського Союзу активно заперечувала мільйони жертв, замучених штучно створеним голодом на території України зимою 1932–1933 років. Згодом на початку 1990-х років в незалежній Україні проводилися курси, під час яких учителі Канади ділилися досвідом з учителями України. Голодомор і події 1930-х років були в той час мало відомі в Україні. Мірка Вербови-Онух і Галина Дитиняк порадили використати квітку незабудку у роботі з дітьми для вшанування пам’яті жертв Голодомору. У 2015 році з ініціативи співробітника Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Ярослави Музиченко, символ незабудки-пам’яті поширився по різних куточках України.
У книжкових шафах бібліотеки відвідувачам були представлені книжкові видання й спогади, в яких висвітлена тема Голодомору 1932–1933 років.
