29 жовтня 2024 року в читальній залі Державної наукової архiтектурно-будiвельної бiблiотеки iмені В. Г. Заболотного відбулося відкриття виставки «Тисячолітній спадок», спільного проєкту з Музеєм історичного центру міста Києва.Відкрила захід Наталія Світла, директорка бібліотеки, яка зазначила про важливість правдивої історії свого народу, свого коріння. Історія української держави зазнавала багато фальсифікацій у підручниках і книжках. Дана виставка має на меті представити правдиву історію української нації, що налічує тисячолітній спадок культури, державотворення, мови, міжнародних відносин. Представила виставку Наталія Клименко, директорка Музею історичного центру міста Києва, яка зазначила, що одна з найбільших і наймогутніших держав середньовіччя Русь-Україна визначалась як європейська держава та включена в контекст європейської історії, а її культура й література як складова частина європейського середньовіччя. Тому, за словами пані Наталії, вивчення Русі-України так важливо. Продовжив розповідь Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського. Науковець, зокрема, зазначив, що в Європі пам’ятають, як Київ 1000 років був центром європейської культури, освіти й думки. Тому українцям важливо це пам’ятати й вивчати свою історію та архітектуру. Він також зауважив, що виставка, яка розміщена в стінах бібліотеки – це привід більше заглибитися у вивчення історії будівництва протягом тисячоліть. Головна мета виставки – надати цілісну картину буття України – історичну, культурну й політичну тяглість неперервного тисячолітнього шляху державотворення.Як зазначила Наталія Клименко, у тогочасних джерелах – документах, картах, договорах – держава відома як Русь (грецький еквівалент «ή Ρωσία» (Росія) та латинський «Russia»), або Руська земля. Жителів Русі називали русами, а мову називали руська. Руською землею літописці насамперед називали територію Київщини, Чернігівщини й Переяславщини, яка нині входить до складу України. Аж до XVIII століття західно-європейські автори Київську державу – Русь – пов’язували з історією України. Назва Україна вперше згадується в 1187 році в Іпатіївському літописі. Український народ, який справіку живе на своїх етнічних територіях, зберіг упродовж тисячоліття засадничі атрибути держави: мову, територію, столицю, віру, право, герб, військо, грошову одиницю, міжнародні відносини. Мова є основою буття нації. Поширення писемності за часів Володимира, скрипторій Ярослава Мудрого, унікальне явище 7500 графіті (XI – початку XVIII століть), що виявлені на стінах Софійського собору й нині видані в 10-ти томах, все це – свідчення високого розвитку культури.Пані Наталія детально зупинилася на тих атрибутах державності, які Україна успадкувала від різних історичних періодів. До кожного подано найважливіші артефакти – книжки, документи, предмети, які є найпереконливішими свідченнями неперервності й спадкоємності українського державотворення упродовж тисячоліття.Перший історичний період – спадок України від Русі (ІХ–ХІІІ). Історія Українського державотворення сягає своїми витоками середньовічної держави Русь. Саме в цей період надзвичайний розвиток отримали церковна архітектура й мистецтво. Побудовані величні храми: Десятинна церква, Свята Софія Київська, Михайлівський Золотоверхий собор, засновано Києво-Печерський монастир. При Софійському соборі засновано бібліотеку, де в скрипторії Ярослава Мудрого розвивалася письменність і літописання. Також цей період відзначився укладенням династичних союзів з низкою європейських держав. Представниці роду київських князів є в генеалогічних деревах чи не всіх нинішніх монархів Європи.

Другий історичний період – спадок України від Галицько-Волинської держави (1199–1349). Галицько-Волинське князівство – останній бастіон української державності в княжу добу. Цей період відзначився втратою політичної єдності й розділенням на значні окремі князівства-держави. Але воїни Галицько-Волинського князівства стали щитом, який боронив Європу від вторгнення азійських орд. Синьо-жовті барви національного прапора походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства, а коронація Данила Галицького підтвердила визнання князівства суб’єктом міжнародного права й частиною західного світу.Третій історичний період – спадок України від Литовсько-Руської держави (1340–1569). У другій половині ХIV століття українські землі ввійшли до складу Литви. Саме в період Великого князівства Литовського й Руського відбулося визволення українських земель від Золотої Орди. У сфері правових понять у державі домінували впродовж цілих століть правні положення й принципи «Руської правди», пізніше – Литовські статути, укладені на її основі, що стали зразками європейського права. У 1556–1561 роках створено «Пересопницьке Євангеліє» – духовна святиня українського народу. Люблинська унія 1569 року щодо Києва засвідчувала: «Київ був і є головним містом Руської землі».

Четвертий історичний період – спадок України від Козацької держави (1648–1764). Епоха Гетьманщини стала визначним етапом в історії державотворення. Козацтво створило військово-політичну організацію – Запорізьку Січ, в якій сформувалися підвалини республіканської форми правління. Культурні осередки того періоду – колегіуми в Острозі (1580), Львові (1590), Києві (1615), Києво-Могилянська академія (1632) – стали школою, де нація сформувала й вишколила свій інтелект. Вершиною Гетьманщини стало укладання гетьманом Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною і козацтвом – однією з перших у світі конституцій. Гетьманщина була самодостатнім політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, право, фінансову, податкову й нормативно-правову систему.

П’ятий історичний період – ХІХ століття. У цей період були повністю знищені всі ознаки Гетьманщини (укази Катерини ІІ): скасування інституту гетьмана, скасування Гетьманщини, знищення Запорізької Січі, ліквідація сотенно-полкового устрою, закріпачення українського населення, скасування другої Малоросійської колегії, прапори України, гетьманські клейноди, військові печатки були вивезені до Санкт-Петербурга.

Шостий історичний період – спадок України від УНР (1917–1922). ХХ століття – найдраматичніше в тисячолітній історії України. Історичне надбання цього періоду – Українська революція 1917–1921 років, що вплинула на геополітичні процеси в Європі. Саме тоді було затверджено герб, гімн «Ще не вмерла Україна», синьо-жовтий прапор, ухвалено закони про державну мову, про Українську автокефальну церкву, встановлено грошову одиницю – гривню, прийнято конституцію, встановлено кордони держави. Все, що було засадничими атрибутами держави Русі-України через 1000 років було впроваджено в УНР: мова – українська, територія – від Сяну до Дону, столиця – Київ, віра – християнство, право – Конституція 1918 року, герб – тризуб, військо – Армія Української Народної Республіки, грошова одиниця – гривня, міжнародні відносини – майже 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консультантські представництва з 24 держав.Сьомий історичний період – «спадок» від тоталітарного СРСР (1922–1991). Творення української держави – Української Народної Республіки – було перервано московсько-більшовицькою ордою, яка розпочала війну проти УНР і окупувала території України. Масовий терор як засіб державного управління із садистською жорстокістю застосовувався щодо України. Зокрема, голод 1921–1923 років, геноцид 1932–1933 років, «Розстріляне відродження» – масові погроми української культури, інтелігенції, знищення церкви, голод 1946–1947 років. Втрати населення України за цей період становить 29,76 млн чол. Нетривкий період «відлиги» 1960-х років завершився арештами. Після застійних 1970-х років у 1989 році в Києві створюється Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Народний рух України, відбуваються протестні акції, що готують ґрунт для проголошення акту Незалежності України 24 серпня 1991 року.