Захарієвич (Захаревич) Юліан Октавіан(17.07.1837, м. Львів – 27.12.1898, м. Львів) – архітектор, засновникЛьвівської архітектурної школи другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
«Однією з важливих подій другої половини ХІХ ст. є формування в м. Львові власної архітектурної школи, тісно зв’язаної з іменем Юліана Захарієвича», – зазначає Б. Черкес [8, c. 21].
Ю. Захарієвичздобув початкову освіту у Львівській реальній школі.
У 1852–1855 рр. навчався в Технічній академії в м. Львові.
У 1855–1858 рр. навчався у Віденській політехніці [4, с. 89].
У 1858–1859 рр. працював інженером державної залізниці в м. Відні й м. Тімішоарі, Румунія [2, c. 17].
У 1859 р. відбував у м. Відні практику в архітектурному бюро Й. Ернста, зокрема під час реставраціїї віденського готичного катедрального костелу святого Стефана.
У 1860–1865 рр. працював інженером на залізниці ім. Карла Людвіга.
У 1865–1871 рр. працював начальником залізничного руху австрійського й румунського напрямків з адміністрацією в м. Чернівцях.
У 1871–1872 рр. обійняв посаду звичайного професора кафедри будівництва Технічної академії в м. Львові.
У 1872–1881 рр. – декан будівельного (архітектурного) факультету Львівської політехнічної школи [3, c.416].
У 1877–1879, 1881–1882 рр. – ректор Львівської політехнічної школи.
У 1883–1884 рр. – депутат віденського парламенту.
З 1888 р. входить до громадської організації «Коло консерваторів та кореспондентів Східної Галичини» [6, c.270].
У 1890 р. – заступник голови Наглядової ради Міського художньо-промислового музею.
У 1892 р. – голова оргкомітету Виставки будівельної промисловості в м. Львові.
У 1894 р. – керівник кафедри «архітектури І».
У 1895 р. – голова Наглядової ради Міського художньо-промислового музею.
Нагороди
У 1880 р. за ансамбль Львівської політехніки Ю. Захарієвич отримав орден Залізної Корони ІІІ класу й шляхетство з правом додавати до прізвища «З Львівгроду» [2, c. 40].
Архітектор започаткував традицію, згідно з якою все будівництво для Львівської політехнічної школи провадилося його працівниками й вихованцями [5, c. 101].
У своїй творчості використовував стильові форми неоампіру, неоготики, неороманіки, неоренесансу, стилізації стародавніх культур, а також українського народного зодчества [7, с.156].
Архітектурна спадщина в м. Львові:
– дзвіниця домініканського костелу (1865, співавтор архітектор В. Равський (старший));
– вілла на розі вул. Технічної, 1 і вул. Каменярів, 9 (1873–1874);
– головний корпус Львівської політехнічної школи на вул. С. Бандери, 12 (1873–1877, скульптори Л. Марконі, Е. Шредль, художник Я. Матейко;
– хімічна лабораторія Львівської політехнічної школи на пл. св. Юра, 9 (1873–1876, скульптор Л. Марконі);
– костел Найсвятішого Серця Ісуса й монастир францисканок від Святих Дарів на вул. М. Лисенка, 43 (1876–1888);
– будинок Крайового повітового суду на вул. князя Романа, 1–3 (1874, не зберігся);
– планування Крайової аграрно-промислової виставки (1877, співавтор);
– будинок банківських установ на вул. Січових Стрільців, 14 (1884);
– галицька ощадна каса на просп. Свободи, 15 (1888–1891, скульптори Л. Марконі, Ю. Марковський);
– особняк-майстерня художника Я. Стики (нині музей художника О. Новаківського) (1889–1890);
– особняк на вул. Лисенка, 34 (1889)
– комплекс особняків на вул. Кольберга, 4, 6, 8 (1889–1890, співавтор архітектор І. Левинський;
– вілла К. Скварчинської на вул. Генерала Чупринки, 11 (1889–1890);
– особняк на вул. І. Нечуя-Левицького, 18 (1889–1891, співавтор архітектор І. Левинський);
– вілла «Марія» на вул. І. Нечуя-Левицького, 20 (1890–1891, співавтор архітектор І. Левинський);
– особняк архітектора Я. Саса-Зубжицького на вул. Котляревського, 29 (1891–1892, співавтор архітектор І. Левинський);
– вілла «Кастелівка № 25» на вул. Котляревського, 37 (1891–1892);
– палац на вул. Січових Стрільців (1891);
– школа св. Анни (1892);
– вілла «Юлієтка» на вул. Метрологічній, 14-А (1891–1893, співавтор архітектор А. Захарієвич);
– павільйони Крайової виставки 1894 р. (1893–1894, співавтори архітектори І. Левинський, М. Лужецький);
– костел кармеліток босих на вул. Генерала Чупринки, 70 (1893–1895, скульптори А. Попель і Т. Сокульський);
– житлові будинки на вул. Генерала Чупринки, 5, 21, 33 (кінець ХІХ ст., спіавтори архітектори І. Левинський і М. Ковальчук).
Ю. Захарієвич разом зі своїм команьойоном і співвласником земельних ділянок І. Левинським у 1888–1898 рр. забудували віллову дільницю Кастелівки. «У 1881–1887 була продумана і сформована містобудівельна концепція дільниці – її автором і проектантом більшості споруд був Захаревич» [2, c.97].
Реставрував у м. Львові:
– костел єзуїтів (1879);
– костел домініканців (1885–1886);
– костел Іоанна Хрестителя на пл. Ярослава Осмомисла (1886–1889, за участю І. Левинського);
– домініканський собор (1887, часткова реставрація);
– костел Марії Сніжної на пл. Ярослава Осмомисла (1888–1892, за участю І. Левинського);
– виконано завершення веж костелу Марії Магдалини на вул. С. Бандери, 10 (1889) [1, c.140];
– проєкт перебудови синагоги на пл. Старий Ринок (1894, нереалізований) [6, c.270].
– проводив археологічну оцінку Порохової вежі (1898) [6, c.271].
Будував і реставрував в інших містах:
– залізничний вокзал у м. Яссах, Румунія (1868–1870) [6, c.20];
– будинок Великої єврейської синагоги в м. Чернівцях (1873–1878);
– проєкт перебудови палацу К. Лянцкоронського в м. Роздолі Львівської обл. (1874);
– реставрація греко-католицької катедри в м. Перемишлі, Польща (1876–1884);
– проєкт перебудови палацу С. Потоцького в с. Раю Тернопільської обл. (1878–1882);
– костел св. Михаїла в с. Заріччі поблизу м. Ярослава, Польща (1879–1880) [2, c.62];
– костел у с. Буцневі Тернопільської обл. (1890–1891);
– костел у с. Настасеві Тернопільської обл. (1890–1891);
– церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Маркополі Львівської обл. (1892–1896);
– проєкт реконструкції палацово-паркового комплексу в с. Приозерному Івано-Франківської обл. (1880–1882);
– палац художника Г. Родаковського в с. Бортниках Львівської обл. (1883);
– реконструкція палацу Ю. Тишкевича в м. Лентварісі, Литва (1884–1886);
– палац Ю. Тишкевича в м. Вільнюсі, Литва (1885);
– реставрація церкви св. Пантелеймона в м. Галичі Івано-Франківської обл. (1885)
– реставрація парахіяльного костелу в м. Стрию Львівської обл. (1886–1889, у співавторстві з архітектором І. Долинським);
– реставрація катедрального собору в м. Тарнові, Польща (1889–1892);
– ансамбль замкових споруд А. Голуховського у смт Гусятині Тернопільської обл. (1889–1890);
– реставрація церкви Різдва Христового в м. Галичі Івано-Франківської обл. (1890);
– церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Маркополі Львівської обл. (1892–1896);
– церква в с. Звижені Львівської обл.
Декоративні роботи
Ю. Захарієвич особисто проєктував інтер’єри, меблі, світильники, вівтарі, вітражі, майолікові кахлі, панно, стінні розписи. Успішно працював у галузі станкового живопису, графіки. Його художні роботи зберігаються у Львівській галереї мистецтв.
З 1887 р. Ю. Захарієвич створив на Дослідній керамічній станції Львівської політехніки низку майолікових ваз, кахлів і облицювальних плиток [2, c. 115]. У 11.09.1880 р. за проєктом архітектора здійснено живописно-скульптурне оздоблення ратуші й вечірню ілюмінацію м. Львова. За його ескізами розписано стіни Палацу промисловості на Крайовій виставці 1894 р. (1894, художники М. і Е. Флеки) та в костелі домініканців встановлено епітафійну таблицю з медальйоном поетеси Марії Бартус [3, с. 418].
На Личаківському цвинтарі за планами Ю. Захарієвича поставлено:
– надгробок родини Захарієвичів із рельєфом «Ангельский хор» (1874);
– надгробок родини Шпальке (1877);
– неоготичну едикулу на могилі Я. Чайковського (1897).
Науковий доробок
Ю. Захарієвич досліджував історію архітектури й відкрив для світу українські дерев”яні церкви, зробивши їх архітектурні обміри, займався консервацією архітектурних пам’яток і заснував школу галицьких реставраторів [8, c. 21]. Він започаткував так званий карпатський стиль, із якого згодом сформувалися львівська версія закопанського стилю і «гуцульська» сецесія [3,с.419]. Архітектор започакував формування ідеї нового єврейського стилю на землях Галичини. З 1895 р. збирав традиційні силуетні вирізки, для розуміння єврейської орнаментики [3,с.420]. Ю. Захарієвич зібрав велику колекцію гуцульської кераміки.
Ю. Захарієвич є автором першого в Галичинні теоретичного архітектурного трактату «Лекція про архітектуру» (1877) [8, c. 21].
Власні наукові дослідження друкував у львівському журналі «Технічний часопис» і щорічнику «Консерваторська тека» про особливості архітектурних творів як мистецьких (1879), про можливості використання романського стилю при будівництві культових споруд (1879), обгрунтування реставрації єврейських синагог (1896) [7,с. 157].
У 1876 виступив у Художньо-промисловому музеї з доповіддю «Про вплив архітектури на ремісництво».
У 1879 р. написав статті «Про погляди Юліана Свєцяновського на гармонію в архітектурі» й «Будівництво костелу й монастиря сестер св. Франциска»; виступив у Політехнічному товаристві з доповіддю «Про львівські будівлі».
У 1880 р. виступив у Політехнічному товаристві з доповіддю «Про гончарну школу, яка має бути заснована у Львові».
У 1881 р. виступив у Політехнічному товаристві з доповіддю «Розвиток Львова». Написав статтю «Про національне мистецтво».
У 1882 р. вийшли друком книжки про пам’ятки архітектури Галицько-Волинської держави «Археологічні знахідки у Залукві над Дністром» і «Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос», співатором яких був І. Шараневич.
У 1885 р. запропонував ідею нового металево-скляного дебаркадеру львівського залізничного вокзалу й на Археологічному з’їзді в м. Львові наголосив на потребі вивчення архітектури українських церков.
У 1885–1888 рр. Ю. Захарієвич у співавторстві з Г. Бізанцем, В. Ковальчуком працював над виданням «Пам”ятки мистецтва у Польщі» [6, с. 270].
У 1886 р. виступив у Політехнічному товаристві з доповіддю «Погляд на пожежу міста Стрий з технічної точки зору».
У 1892 р. опублікував працю «Мандрівка до Сокальського повіту» з рисунками церков. Архітектор виступив на засіданні міської ради з доповіддю «В справі будови нового залізничного вокзалу у Львові».
У 1897 рр. видав зошит «Орнаментів для кераміки».
Ю. Захарієвич займався підприємницькою діяльністю. Активно спіробітничав з І. Левинським й іншими зодчими. Спільно з І. Левинським відкрив дві керамічні фабрики в м. Львові. «Захаревич утримував спільно з Арнольдом Вернером керамічну майстерню в Глинську (біля Жовкви)» [2,с. 181]. Приймав участь у формуванні й діяльності комплексних архітектурно-будівельних підприємств, сприяв розвиткові керамічного й інших промислів [7, с. 157].
Також архітектор провадив активну громадську діяльність. Був депутатом міської ради й віденського парламенту, членом багатьох громадських комітетів і товариств. Ю. Захарієвич ініцюював заснування в м. Львові Міського художньо-промислового музею і запропонував встановити в новому центрі пам’ятник А. Міцкевичу[3, c. 420].
Похований зодчий на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці.
На вшанування пам’яті засновника Львівської політехніки в 1910 р. становлено пам’ятник Ю. Захарієвичу (скульптор Ю. Белтовський) у вестибюлі спорудженого ним корпусу. Одна із вулиць м. Львова названа на честь архітектора.
Список використаної літератури:
1. Архітектура Львова. Час і стилі XIII–XXI ст. / М. Бевз [та ін.] ; упоряд., наук. ред. Ю. Бірюльов ; редкол.: Б. С. Черкес, М. В. Бевз, А. М. Рудницький ; Нац. ун-т «Львівська політехніка», Ін-т архітектури, Громад. орг. «Інститут Львова». – Львів, 2008. – 720 с. : іл. – Бібліогр.: с. 698–714. і в кінці розд. – Покажч.: с. 715–720.
2. Бірюльов Ю. О. Захаревичі. Творці столичного Львова / Ю. О. Бірюльов ; фот.: Ю. Богданова [та ін.]. – Львів : Центр Європи, 2010. – 336 с. : іл., кольор. іл. – Бібліогр. в кінці ст. – Покажч.: с. 326–334.
3. Енциклопедія Львова. Т. 1 : А – Г / за ред.: А. Козицького, І. Підкови ; ред. рада: Я. Ісаєвич [та ін.]. – Львів : Літопис, 2007. – 656 с. : іл., кольор. іл. – Парал. тит. арк.: англ.
4. Кубелік М. Ц. К. Політехнічний інститут у Відні в студентські роки Юліана Захарієвича / М. Кубелік // Архітектура Галичини XIX–XX ст. : вибр. матеріали міжнар. симп., 24–27 трав. 1994 р., присвяч. 150-річчю заснування Держ. ун-ту «Львів. Політехніка» / за ред.: Б. Черкеса, М. Кубеліка, Е. Гофер. – Львів, 1996. – С. 89–98 : іл. – Бібліогр.: 10 назв.
5. Липка Р. Лівівська архітектурна школа – її роль та етапи розвитку / Р. Липка // Архітектура Галичини XIX–XX ст. : вибр. матеріали міжнар. симп., 24–27 трав. 1994 р., присвяч. 150-річчю заснування Держ. ун-ту «Львів. Політехніка» / за ред.: Б. Черкеса, М. Кубеліка, Е. Гофер. – Львів, 1996. – С. 99–110 : іл.
6. Сприса Т. В. Пам’яткоохоронна та реставраційна діяльність у Львові від середини ХІХ століття до початку Другої світової війни (1939 року) / Т. В. Сприса // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» : [зб. наук. пр.] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львівська політехніка» ; редкол.: Б. С. Черкес (відп. ред.) [та ін.]. – Львів, 2011. – № 716 : Архітектура. Ландшафт дахів історичного центру міста: проблеми збереження і регенерації. – С. 269–273 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
7. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть : біогр. довід. / В. І. Тимофієнко ; Київ. міськдержадмін., Голов. упр. містобудування та архітектури. – Київ : НДІТІАМ, 1999. – 477 с. – Бібліогр.: с. 437–475.
8. Черкес Б. Вступ. Звідки і куди: архітектура Галичини ХІХ–ХХ ст. / Б. Черкес // Архітектура Галичини XIX–XX ст. : вибр. матеріали міжнар. симп., 24–27 трав. 1994 р., присвяч. 150-річчю заснування Держ. ун-ту «Львів. Політехніка» / за ред.: Б. Черкеса, М. Кубеліка, Е. Гофер. – Львів, 1996. – С. 19–44 : іл. – Бібліогр.: 17 назв.
Перейти до галереї >>>
